Донор для небіжчика

Алекс зараз перебував у психіатричній лікарні й, судячи зі слів його дружини, з якою Герман недавно говорив по телефону, ймовірно, назавжди.

Тепер вона буде партнером Германа в бізнесі. Також вона цікавилася, чи не хотів би він продати їй свою частку в компанії. Герман без лукавства відповів, що подумає над цим.

Він так і не зрозумів, чи була Анжела вражена крахом родини чи навпаки — сприйняла хід подій як можливість почати нове життя. Втім, її тактика говорила сама за себе.

Дізнавшись про Алекса (цікаво, хто оберігав його від цих новин протягом шести тижнів, які він пролежав у лікарні?), він насправді усвідомив, скільки всього трапилося за час його відсутності. Ще й такого, про що Германові важко було думати.

Також вражала поява в місті невловимого кривавого маніяка, який позбавив життя 137 чоловік (серед жертв були й ті, кого Герман знав особисто — його сусідка Ліза і сторож з автостоянки Сева), який зник перед поверненням Германа.

До речі, говорили, що Алекс зійшов з розуму саме через Відривача голів. Але якимось чудом уцілів. Анжела згадувала, що в нього знайшли пістолет, із якого він двічі стріляв і, ймовірно, це врятувало йому життя.

І ще: дехто тепер навіть приписував Алексу заслугу в зникненні Відривача — з тієї ночі убивства припинилися. Побутувала думка, що перед тим, як сховатися, той був смертельно поранений Алексом.

Германові не хотілося про все це думати. Ні зараз, ні коли-небудь узагалі.

Його погляд зупинився на телефоні, і щось, що не давало йому спокою весь ранок, нарешті оформилося в конкретну думку.

«Адже сьогодні вихідний, правда?»

Герман зняв трубку й набрав номер.

— Алло! — Його голос звучав спокійно і впевнено. — Карина?

* * *

Через півроку.

У маленьку темну комірку, в підвалі житлового будинку, колись облаштовану самотнім бомжем, перевалюючись, зайшла безшия фігура.

— Амод!..