— У прерію? Чого він там не бачив? А ще хто з ним поїхав?
— Го-го, і мас" Колхаун там, і ще багато білих джентльменів. Дуже великий гурт, ось що я вам скажу.
— І панич Генрі з ними поїхав?
— Ой, мас" Стампе! Оце ж те й лихо, всеньке як є. Панич Генрі теж поїхав, та так і не вернувся. Тільки кінь його прибіг, весь перемазаний кров"ю. Еге, кажуть люди, помер наш панич Генрі.
— Помер? Ти що, глузуєш з мене, нігере?.. Чи ти серйозно це кажеш?
— Ой, мас" Стампе, ще й як серйозно. Тяжко цьому нігерові казати, але все воно щира правда. Ото вони й поїхали шукати його мертве тіло.
— Ану тримай, занеси оце до кухні. Тут індик і дикі кури. А де міс Луїза?
— Я тут, містере Стампе. Ідіть сюди! — озвався добре знайомий мисливцеві дзвінкий голосок, але цього разу такий сумний, що старий Зеб ледве впізнав його. — На жаль, усе, що сказав вам Плутон, це правда. Мій брат пропав. Ніхто не бачив його з позаминулої ночі. Кінь його повернувся додому з плямами крові на сідлі. Ой Зебе, страшно навіть подумати!..
— Еге ж, новини невеселі. Він десь поїхав, а кінь вернувся без нього? Не хочу завдавати вам зайвого болю, міс Луїзо, та коли його ще шукають, то, мабуть, і я зможу прислужитися. Отож чи не розказали б ви мені трохи докладніш?
Луїза розповіла все, що знала. Змовчала тільки про сцену в саду та про її причину. А про те, що Генрі подався за мустангером, переказала тільки зі слів Обердоффера, наче сама того не знала. Її голос раз по раз уривався з горя, а потім, коли вона розповідала, що в убивстві запідозрили Моріса-мустангера, — і з обурення.
— Брехня! — вигукнув мисливець, так само обурений. — Підла брехня! Хотів би я знати, який поганий тхір таке вигадав. Не може цього бути. Мустангер нездатен на таке діло. Та й яка в нього на те причина? Коли б вони ще ворогували проміж себе, а то ні. Щодо мустангера я ладен поручитися, бо не раз чув, як гарно він говорив про вашого брата. От вашого двоюрідного брата, Каса, він таки не любить, та й хто його любить, хотів би я знати? Ви вже даруйте, що я таке кажу. А з Генрі — то зовсім інша річ. Якби ще між ними сталася якась сутичка чи сварка…
— Ні-ні! — вигукнула молода креолка, забувши з горя, що тим виказує себе. — Усе минулося. Генрі все зрозумів, він сам мені сказав, а Моріс…
Здивований погляд співрозмовника змусив її спинитися на півслові. Затуливши обличчя руками, дівчина гірко заплакала.
— Еге-ге, — пробурмотів Зеб, — то між ними щось таке було? Ви кажете, міс Луїзо, що ваш брат… е-е… посварився з…
— Ой, любий Зебе! — вигукнула вона, забравши руки від обличчя і благально дивлячись в очі мисливцеві. — Пообіцяйте, що нікому мене не викажете. Пообіцяйте як друг, як щира й чесна людина. Не викажете, правда ж?
У відповідь мисливець підніс свою велику, важку руку й лунко вдарив себе в груди.
За п"ять хвилин він уже знав таємницю, яку жінка рідко звіряє чоловікові — хіба тільки такому, що справді гідний всілякої довіри.
Старий мисливець здивувався куди менше, ніж можна було чекати. Він лише пробурмотів сам до себе:
— Так я й думав, що дійде до чогось такого, а надто після отієї гонитви у прерії. — А тоді лагідно й співчутливо заговорив до дівчини: — Ну що ж, міс Луїзо, я не бачу в цьому нічого такого, чого треба було б соромитись. Жінка лишається жінкою, хоч би де вона була, навіть і в прерії. І коли ви віддали серденько мустангерові, це зовсім не означає, що ви, як то кажуть, помилились вибираючи. Хоч він і ірландець, але не простий собі хлопчина, що ні, то ні. А все інше, про що ви оце мені розказали, тільки підтверджує мою думку: не міг, ну просто не міг мустангер вчинити таке чорне діло. Та й невідомо ще, чи було його взагалі вчинено. Будемо сподіватися, що ні. Які є докази? Лише те, що кінь повернувся з плямами крові на сідлі?
— На жаль, є й ще дещо. Вчора шукали цілий день. Поїхали по слідах і щось там побачили, але що — мені не сказали. Здається, батько не хотів, щоб я про те знала, а спитати в інших я… ну, побоялася. Сьогодні вони знов поїхали, зовсім недавно, за кілька хвилин перед тим, як ви з"явилися на дорозі.
ebooksa