— Скажи, який вигляд у того другого туана, якого ти бачив у Бантамі?
«Починається!» подумав Нонг і весь напружився.
— Та я ж казав уже, — відповів він голосно. — Досить високий, років під тридцять п"ять чи більше, з чорним волоссям і бородою.
Здається, Като не помітив, що Нонг накинув тепер років з п"ять.
— Чорний? — знову спитав Като.
— Так. Що ж тут дивного?
— А які з ним були люди?
— Знову ж я казав: кілька провідників, слуг.
— А що він там робив?
— Не знаю. Я бачив його мимохідь. Здається, полював; крім того, я одним вухом чув, що він шукає якісь плантації.
— А ти б пізнав його, якби побачив знову?
Цього разу Нонг задумався, як краще відповісти.
— Не знаю. Я його зовсім мало бачив, — невпевнено промовив він.
— Ну то я тобі відкрию секрет, чому я так цікавлюся цим паном. Ти кажеш, що він хоче знайти землю під оренду. Сам знаєш, справа це нелегка. Ну, а я саме знаю відповідну ділянку. Коли ми знайдемо цього пана і запропонуємо йому землю, то можна буде добре заробити і від нього і від того, хто здає, бо пан цей, видно, багатий і грошей не пошкодує. Заробіток поділимо на двох — от і вся справа. Тепер розумієш?
Нонг зрозумів: Като хоче використати його, щоб знайти «тих». І придумав непоганий план. Ну що ж? Буде краще, коли Нонг весь час буде поруч з цим шпигом, щоб попередити «тих». За таких умов знайдеться випадок і назавжди позбутися його.
— Це було б дуже добре! — ніби радісно відповів Нонг.
— І це в значній мірі залежить від тебе. Ми б поїхали разом. Якби ти міг пізнати його, особливо, якби ти хоч приблизно міг знати, де його шукати, тоді ми швидко зробили б свою справу.
Нонг якось чув тоді в лісі, що хтось там збирається їхати в Суракарту. Але сказати про це шпигу він побоявся, бо той може кинути Нонга і поїхати сам. Тоді Нонг стане злочинцем, зрадником.
— Цього не знаю, — відповів він, подумавши.
— А ти краще подумай: може, щось чув? Хоч приблизно. Тобі ж краще буде.