Амок

І всюди партизанів зустрічали з радістю; люди пишалися тим, що у них є такі чудові загони. Поява «свого» добре озброєного кавалерійського загону викликала велике піднесення ентузіазму та відваги в цього «найтихішого і найспокійнішого народу в світі». І відвідини партизанами того чи іншого району завжди відзначалися посиленням діяльності в цій місцевості.

Але… після цього приходило урядове військо, і кров лилася рікою.

Війська за цей час зібралося багато. Воно просувалося і ззаду, від Батавії, і спереду, від Бейтензорга — резиденції генерал-губернатора, де були зібрані головні сили. А партизанському загонові якраз треба було обминати Бейтензорг, щоб пробитися на південь.

Кільце дедалі звужувалось.

Уже не про напад доводилось думати, а лише про те, щоб самим врятуватись. Поки що загін мав ту перевагу, що кожний житель служив йому розвідником. Партизани завжди знали про кожен рух ворога, а солдати добували відомості з великими труднощами, і багато разів населення навмисно обдурювало урядове військо. Але чим далі, тим важчим було становище партизанського загону. Загони солдатів нишпорили по всій окрузі і заливали пожежу кров"ю.

Одночасно з «утихомиренням» псувався і настрій населення. Почали вже траплятися випадки, коли жителі зустрічали партизанів з жахом і ввічливо просили, щоб вони їхали далі.

— У дезі Роне багато людей розстріляли, — виправдуючись, говорили селяни.

Потім партизани почали відчувати, що ворог має вже докладні відомості про рух їх загону.

Залишилася одна-єдина дорога, щоб вирватись із кільця: ущелина біля вулкана Салака. Кінні розвідники показуються ззаду, стежать за просуванням партизанського загону. Значить, треба чекати небезпеки ззаду. Але поки що там, мабуть, лише піхота, бо наздогнати не можуть.

Цілу ніч загін ішов ущелиною. З боків стрімкі скелі, то голі, то вкриті густими заростями. Дзюрчить струмок. Коні щохвилини спотикаються, ковзають, падають на коліна. Гілки чіпляються за голову, дряпають до крові обличчя.

Попереду їдуть Гуран і Нонг.

— Нам тільки б переїхати залізницю, — каже Нонг, — а далі почнеться безлюдна місцевість. Там легше буде. Та й взагалі там тепер, мабуть, зовсім інша справа. Стільки зброї і свого власного війська! Там уже ми поборемось і з солдатами. Побачимо ще, хто переможе!

Такі розмови Нонга, який сам там був і все бачив, були найкращою підтримкою для загону. Партизани не знали, що робиться на світі, і, коли б не Нонгові оповідання, давно втратили б надію.

Раптом збоку затріщали гілки.

— Стій! — скомандував Гуран і звів гвинтівку.

— Не стріляйте! Свій! — почулося з кущів, і звідти вискочив, захекавшись, яванець. — Не їдьте далі: там солдати.

— Де? Далеко?

— Біля виходу з ущелини. Я поспішав, біг цілу ніч по гірських стежках, щоб попередити вас.

— Звідки ти знав, що ми тут?

— Як же ж нам не знати своїх оборонців? Я навіть знаю того зрадника, який повів солдатів. Через день він уже буде мертвий.