Гленарван приніс Олбінетові потрібний провіант і доручив його піклуванню. Стюард, який завжди, навіть у найгірших обставинах, дотримувався встановленої форми, визнав меню за дещо вбоге. До того ж він не знав, як готувати ці коріння, і йому бракувало вогню. Визволив його зі скрути Паганель, порадивши закопати патати й папороть просто в землю.
Справді, в горішніх шарах ґрунту було дуже гаряче, й застромлений в землю термометр показав би, мабуть, шістдесят — шістдесят п’ять градусів. Олбінета мало не ошпарило, бо тільки-но він почав вигрібати ямку, щоб покласти туди коріння, як відтіль зі свистом вихопився струм гарячої пари й. злетів угору на цілий туаз.
Переляканий Олбінет упав горілиць.
— Закрийте кран! — гукнув майор, і, підбігаючи з двома матросами до ями, закидав її уламками пемзи.
А Паганель, з якимсь дивним виглядом спостерігаючи цю оказію, бурмотів:
— Он воно що! Так, так! А чому б і ні?
— Вас не обварило? — спитав Мак-Наббс в Олбінета.
— Ні, пане Мак-Наббсе, — відповів стюард, — але я, бачте, аж ніяк не чекав…
— Стількох благ одразу! — весело підхопив Паганель. — Вода й харчі Кара-Тете, і до того ж ще й підземний вогонь! Таж ця гора — справжнісінький рай. Я пропоную заснувати тут колонію, обробляти землю й залишитися аж до кінця наших днів. Ми станемо робінзонами гори Маунганаму! Далебі я марно шукав би, чого нам іще не вистачає на цій вершині, яка має стільки вигод!
— Нічого, аби вона сама була тривка, — озвався Джон Мангле.
— Ото так! Вона ж існує не відучора, — сказав Паганель. — З давніх-давен вона опирається дії підземного вогню, продержиться ще й доти, доки ми подамося звідціль.
— Сніданок подано! — виголосив Олбінет так урочисто, наче він виконував свої обов’язки в Малькольм-Каелі.
Втікачі, посідавши під огорожею, зараз же заходилися біля їжі, котру з деякого часу так справно посилала їм доля в найскрутніших обставинах.
Вони були не надто вибагливі у виборі страв, але щодо споживної папороті не дійшли згоди. Одні вважали її за солодку й приємну, іншим вона видалась слизуватою, дуже жорсткою, зовсім не смачною. Зате спечені в гарячому ґрунті солодкі патати всі одностайно визнали за чудові. Географ зауважив, що й Кара-Тете не мав би найменшого приводу скаржитись.
По сніданкові Гленарван запропонував негайно обміркувати план втечі.
— Як, уже? — жалісливо спитав Паганель. — Ви хочете так швидко покинути це чарівне місце?
— Але ж, пане Паганелю, — заперечила Гелена, — коли припустити, що ми в Капуї, то, ви знаєте, — наслідувати Ганнібалові не годиться!
— Пані, — відповів Паганель, — я ніколи не дозволю собі суперечити вам; коли ви бажаєте обміркувати план втечі, то обміркуймо його!
— Я гадаю насамперед, — сказав Гленарван, — нам слід тікати раніше, ніж нас змусить до цього голод. Поки що сил нам не бракує, і з цього треба скористатись. Наважимось вночі, перетнувши під захистом темряви позиції тубільців, добратися до східних долин.
— Чудово, — мовив Паганель, — якщо маорійці дадуть нам пройти.