Заповіт мисливця

Рудольф Лускач Заповіт мисливця

Російський вчений Феклістов, засланий за революційну діяльність царським урядом у Сибір, знаходить у тайзі величезні поклади рідкісного металу.

Не бажаючи, щоб ці скарби потрапили до рук пригноблювачів, він залишає своїм нащадкам зашифрований заповіт. І ось уже в наш час по слідах старого мисливця вирушає експедиція. Безліч небезпечних пригод довелося пережити її учасникам, поки вони досягли заповітної мети.

Автор роману Рудольф Лускач — чеський письменник, який багато років працював у Радянському Союзі — з любов"ю розповідає про чарівну природу Сибіру, про величезні зміни, що сталися тут за роки Радянської влади, показує чесних і мужніх людей, життя яких завжди буде хорошим прикладом для молоді.

2010-04-03 uk cs Г. Пашко Валерій Шевчук MVV doc2fb, FB Editor v2.0, ImageFB2, FB Editor v2.3 2010-04-03 MVV 0B14FFA4-8582-42CC-9193-F927B0D05A52 1.1

1.1 — додав рік написання, повне ім"я перекладача (В. Шевчук). © vitalis

"Молодь" Київ 1960 ЛУСКАЧ РУДОЛЬФ ЗАВЕЩАНИЕ ОХОТНИКА (На украинском языке) Редактори Ю. О. Авдєєв і В. С. Тімукіна Художній редактор І. Ф. Манець Технічний редактор П. П. Бербенець Коректори О. Я. Безпалькук та Л. О. Шпортенко Здано на виробництво 22/Х-1960 р. Підписано до друку 1/ХІІ-1960 р. Формат 84Х108 1/32. Фіз. друк. арк. 10,875. Умовн. друк. арк. 17,83 Обл. — вид. арк. 19,62. Тираж 32 000. Зам. № 915. Ціна 10 крб. 50 коп., з 1/1–1961 р. — 1 крб. 05 коп. Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь». Київ, Пушкінська, 28. Львівська книжкова друкарня Головполіграфвидаву Міністерства культури УРСР, Львів, Пекарська, 11.

Рудольф Лускач

ЗАПОВІТ МИСЛИВЦЯ

Художник Зденек Буріан

_{Переклад здійснено за виданням: Rudolf Luskac, Odkaz lovca tajgi. «Mlada fronta», Praha, 1957.}

Розділ I

ДОРОГА В СИБІР

Я поспішав.

Транссибірський експрес відходив за кілька хвилин, а я щойно під"їхав машиною до Ярославського вокзалу. З цього вокзалу кожної хвилини відходять поїзди далекого слідування, і тому тут завжди панує велике пожвавлення.

Проштовхавшися крізь натовп пасажирів, я, захеканий, опинився, нарешті, перед вагоном номер три свого поїзда, і провідник привітав мене звичайним «здрастє» й тут же додав:

— Не хвилюйтесь, ми рушимо тільки за три хвилини чотирнадцять секунд.

Потім узяв мій квиток і провів мене в купе, де вже сиділи два пасажири.

Приводячи нового пасажира в купе, провідник немов би офіціально знайомить його з іншими пасажирами і робить це з такою серйозністю, наче виконує важливий громадський акт. Пасажири теж сприймають цю церемонію серйозно: мовчки вклоняються, вітаючи новоприбулого, або підводяться й кажуть своє звичайне «здрастє». Цим вони ніби визнають, що відтепер ви належите до їхньої компанії і будете кілька днів ділити з ними спільне житло на колесах. Дорога в Сибір довга, і, мабуть, тому пасажири тут ставляться один до одного уважніше, ніж в інших поїздах.

Я уклав свої чемодани, сів до вікна й глянув на годинник.

До відходу поїзда лишалося кілька секунд. У цей час хтось швидко постукав у вікно. На пероні стояв високий юнак і, ледве переводячи подих, кричав:

— Візьміть, будь ласка, швидше мої речі, бо двері вагона вже замкнені, і поки провідник їх одімкне, я не встигну вскочити з чемоданами.

У таких випадках виявляють особливу послужливість — за якусь мить два великі чемодани опинились у нашому купе. Тим часом провідник відімкнув двері, і, хоч поїзд уже й рушив, юнак благополучно стрибнув у вагон.

Цілком випадково він правильно вибрав вікно для своїх чемоданів — саме цей чоловік і був четвертим пасажиром нашого купе.