Це було досить-таки скупеньке пояснення, і взагалі вся соболина історія здавалася трохи дивною. Вже те, що геолог займається спостереженням за соболями, було чимось не зовсім звичайним. Феклістов або жартував, або хотів приховати справжню мету своєї подорожі. Це заінтригувало мене, і я спитав у геолога:
— Ви їдете в тайгу в геологічну розвідку?
— Ні, мета моєї подорожі інша. Це пов"язано з працею мого дядька, за фахом біолога. Він хотів вирушити в тайгу до знайомого мисливця, але раптово виїхав у Стокгольм на наукову конференцію. От я і їду замість нього.
Таке пояснення дуже здивувало мене, тому що разом зі мною до тайги теж мав їхати один біолог. Майже рік тому в транссибірському експресі, їдучи в службове відрядження до Омська, я познайомився з одним біологом. Він тоді так само, як і я, прийняв запрошення того сибірського мисливця, і ми про все з ним уже домовились, але в останню мить біолог повідомив мене по телефону, що від"їздить у Стокгольм. Уже перед самим від"їздом я одержав від нього листа, якого не встиг прочитати і поклав у портфель. Може, в листі йдеться саме про цього юнака?
— Я знаю біолога Анастаса Серафимовича Реткіна, з яким…
— Мого дядька! — здивовано перебив мене геолог. — Ви часом їдете не до Петра Андрійовича Чижова?
— Ви вгадали, — засміявся я. — Адже йдеться про одне й те саме запрошення. Бракує тільки третього супутника, професора Ленінградської консерваторії Гудкова. Він теж через службові справи не зміг поїхати. Одначе дивно, як це дядько не розповів вам про всіх, кого запросив до себе Чижов.
— Мушу признатися, він щось казав про це, навіть написав про подробиці та імена. Але, поспішаючи, я не прочитав того листа, а потім забув його вдома… Вас, мабуть, дивує, що я не виявив належної цікавості до осіб, з якими зустрінусь в Алдані. Та в мене й так було дуже багато клопоту!
— Ми квити! Я теж не прочитав листа вашого дядька. Але я можу ще надолужити втрачене — лист у мене в портфелі.
Лист біолога Реткіна був короткий. Реткін повідомляв, що я зустрінуся з його племінником, геологом Олегом Андрійовичем Феклістовим в Алдані у Чижова і просив, щоб я допоміг хлопцеві в роботі, яка буде, певно, важка, але й дуже цікава.
Я замислився над цим, оскільки Реткін не писав, про яку роботу йдеться. Невже вся річ тут у соболях?
Олег вивів мене з задуми.
— Наскільки я знаю, дядько написав Чижову, що не зможе скористатися з його запрошення, і повідомив про мій приїзд. Зрештою, про всяк випадок, у мене є ще один дядьків лист до Чижова. Його я, на щастя, не забув.
— Отже, ми їдемо разом до Алдана, і…
— Шкода, — озвався геолог, — але я мушу зробити зупинку в Читі. В мене там деякі службові справи, так що ви будете в Петра Андрійовича раніш за мене.
— А чи не міг би я передати йому листа від вашого дядька?
Ця пропозиція явно здивувала Олега. Він намагався приховати своє збентеження дещо вимушеною посмішкою.
— Дякую за турботу, але я не хочу обтяжувати вас. Це не спішно, і я передам листа сам.
Тепер уже я змушений був ховати під усмішкою своє збентеження, дорікаючи собі в душі за надмірну послужливість. Двоє інших пасажирів уважно стежили за нашою розмовою, а Рогаткін визнав, що наша випадкова зустріч — це просто-таки удача.
Агроном додав:
ebooksa