— Ні. Я німець.
— Тоді покажи, як виглядає німецьке привітання! Ну, покажи! — майже крикнув прибулий.
Шенк стукнув підборами і вигукнув:
— Хайль Гітлер! — Його наче підмінили. Гіпноз усе ще діяв. Берта теж була зворушена; вона подала незнайомцеві стільця і сказала, що принесе щось попоїсти.
У будинку Рінгів запанував раптом інший настрій. Гуркіт моторів і голоси, що дожинали знадвору, викликали вже менший страх і немовби притихли. Тільки Анна-Марія глузливо всміхалася. Вона поглядала на прибулого з цікавістю, з якою дивляться на тварин із екзотичних країн.
— Скажімо, — почала вона спокійно, — що ми прихистимо вас…
— Хто тебе уповноважив… — перебила Інга.
— Ти хочеш його вигнати?
— Ні.
— Тоді мовчи. — Анна-Марія знову звернулася до чоловіка: — Все-таки ми хотіли б знати, з ким маємо приємність…
Берта поставила на стіл тарілку з супом, і чоловік жадібно накинувся на їжу. Він не відповідав на запитання. І лише тоді, коли вишкріб тарілку після каші, звернувся до Анни-Марії:
— Спочатку, — сказав він тихо, — скажіть ви мені, хто ви така.
— Санітарка з Гамбурга! — викрикнула Інга.
Анна-Марія, повагавшись якусь мить, одважилася. Вона підвелася.
— Анна-Марія Елькен, штурмфюрер СС. Останнє місце служби — Гоерлітц.
Мужчина витер рот якимось клаптем, що колись був носовою хусточкою.
— Капітан Ганс Клосс, — відрекомендувався він. Останнім часом офіцер контррозвідки при штабі сто сімдесят п’ятої дивізії.
— Група армії Центр, — уточнила фройляйн Елькен.
— Бачу, ви добре поінформовані.
— О, так. Чому ви пробиралися саме сюди?
ebooksa