Машина зупинилася перед резиденцією абверу. У коридорах було порожньо, в кабінеті Клосса на письмовому столі горіла лампа, а на маленькому столику стояли пляшка коньяку і дві чарки.
— Було це так, — почав Клосс. — Фройляйн Данка зателефонувала до мене й сповістила про напад. Подумавши, я вирішив, що бандити намагатимуться доправити вас у ліс, і вирішив відрізати їм шлях. Це була єдина можливість урятувати вас.
— Прекрасний коньяк, — похвалив італієць, сідаючи в м’яке крісло. Вони ще нічого не сказали один одному, обидва мали підстави боятися, і обидва не були впевнені…
— Як вони виглядали? — запитав Клосс і простяг руку по записник.
— Хто?
— Ці бандити.
— Їх було кілька чоловік, — відповів Ріолетто.
— Скільки?
— Важко сказати, я був напівнепритомний.
— Обличчя? Характерні прикмети?
— Було темно, — промовив італієць. — Боюся, що нічого не зможу вам сказати. Ми неодмінно повинні про це говорити?
— Треба ж з чогось почати.
— З панною Данкою, звичайно, нічого не сталося?
— Ні, — усміхнувся Клосс.
— Я так і думав. — Італієць простяг руку по сигару. — Відкриємо карти?
— Можливо, ранувато? — сказав Клосс. Він підвівся, підійшов до дверей, раптово відчинив їх і знову зачинив. — Ці сигари, — вів далі Клосс, повертаючись на своє місце, — належать панові Пушке. Я дістав їх від нього в подарунок.
— Он як, — здивувався Ріолетто.
— Пан Пушке, — провадив Клосс, — чоловік надзвичайно цікавий. Це чоловік з багатою біографією. І в нього часом бувають прекрасні думки. — Він засунув руку в кишеню і подав італійцеві акуратно складені аркуші паперу. — Прочитайте це.
Ріолетто уважно прочитав зізнання Пушке, потім поклав аркуші на стіл і затягся димом.
— І що ви збираєтеся з цим робити? — запитав він.