— Конкретніше!
— Я хотів сповістити, — нарешті насилу вимовив Пушке, — що фокусник Ріолетто — англійський шпигун, котрий давно працює проти рейху. — Він полегшено зітхнув і, сівши на стілець, затягся димом.
Залягла тиша. На обличчі Клосса навіть не ворухнувся жоден м’яз. Пушке ніколи не здогадається, яким несподіваним було це повідомлення для обер-лейтенанта. Клосс дивився на свого гостя і водночас напружено думав:
“Провокація? Спочатку зателефонував Бруннер, потім прийшов Пушке… Ні, неможливо! Навіщо б вони мали це робити? Ще раз перевірити Клосса? Після двох років безнастанних перевірок?”
Пушке нетерпеливо засовався на стільці; він чекав запитань. А можливо, він гадав, що йому скажуть “спасибі” і відпустять додому?
— Чому ви не пішли розповісти це Бруннерові? — запитав Клосс. — А може, ви вже були в нього?
— Я думав, що в таких справах це все одно — абвер, чи гестапо.
— А все-таки ви вибрали абвер. Адже ви знайомі з Бруннером. Та й Глаубель працює на вашому заводі.
— Гаразд, я розповім усе, — зітхнув Пушке.
— Оцього я від вас і чекаю.
— Я розмовляв з Бруннером учора і позавчора… Але сказати про це не відважився. Я гадав, що з вами мені буде легше…
“Бреше, — подумав Клосс. — А якщо говорить правду? Зараз перевіримо”.
— Пушке! — гаркнув він.
Віце-директор враз підхопився з стільця і виструнчився. Це виглядало майже комічно, але Клосса давно вже не тішили типові німецькі реакції. Більше того, він використовував їх.
— Зі мною легше не буде, — сказав він. — Ясно?
— Так точно! — вигукнув Пушке.
— Ти був агентом Ріолетто? — запитав Клосс.
Пушке враз сполотнів, поточився, але Клосс не дав йому сісти.
Раптом Пушке розплакався. Це видовище було просто нестерпне: опецькуватий німець із слізьми на очах… Його історія була, зрештою, проста й банальна. В тридцять дев’ятому році один берлінський крамар почав позичати йому гроші. Спершу дрібні суми, потім дедалі більші, а коли Пушке підписав вексель уже на кілька тисяч марок — з’явився Ріолетто.
— Я нічого злого не вчинив проти рейху, — плакав Пушке. — У мене був приятель в СС, він “потурбувався” про цього крамаря, але вексель залишився, його взяв Ріолетто і зажадав…