1 ось настав вирішальний день — субота. Зранку було чутно, як у залі стукотіли теслярі, щось будуючи на сцені.
Ніна з Натою після нічного чергування мали право спати до обіду. Вони полягали на тверді матраци, напхані стружками, але очей не зімкнули. Дівчата чекали, поки підуть прибиральниці денної зміни і полягають відпочивати чергові. А ті чогось довго порпалися біля своїх ліжок, щось перетрушували, переносили і брязкотіли квартою біля відра з водою.
Нарешті все затихло. З протилежного кінця підвалу чутно лише було рівномірне дихання заснулих дівчат.
Ната встала перша. Вона навшпиньках пройшлася вздовж постелей, перевіряючи, чи всі дівчата сплять, потім взяла відро з водою, підійшла до виходу, зазирнула на сходи і махнула рукою: можна діяти. На випадок небезпеки вона мала стукнути по відру або впустити його.
Ніна заздалегідь вибрала місце для закладання вибухової речовини. Підвал, у якому вони жили, видно, колись почали обладнувати під газосховище. Під стелею було прорубано широкі продухи, що так і зосталися без фільтрів і вентиляторів. Дівчата, щоб вберегтися від холоду і протягів, забили ці дірки цеглою, рогожами та ганчір"ям. Ніна з Натою ще вчора, немов очищаючи від мотлоху і розширюючи свій закуток, поставили одна на одну дві парти біля середньої продухи. Ця продуха, за їх розрахунком, якраз приводилася під першими рядами стільців у залі, де здебільшого сідало начальство.
«Спокійніше, Ніно, не спіши, — сказала собі дівчина, витягти з-під матраца невеличку скриньку з головним зарядом вибухівки, з годинниковим механізмом і акумуляторами. — Інакше все переплутаєш».
Вона обережно пересунула годинникові стрілки на вісім сорок — час, коли, на її думку, глядачі зберуться в залі. Тоді завела ключем механізм. Невидима пружина й коліщатка тонко заскрипіли, всередині щось шипіло, ніби вже починав горіти порох. «Хоч би не зараз… — холонучи, думала дівчина. — Хоч би не переплутати…»
Зачинивши щільненько дверцята скриньки, дівчина прислухалася, чи йде годинниковий механізм? Розмірене цокання подіяло на неї заспокійливо. Вона неквапливо вилізла на парти і озирнулася: чи не стежить хто-небудь за нею?
Склепіння ховало від неї тих, що спали; тоді вона викинула з продухи цеглу і шматки рогожі. Звільнивши місце для вибухівки, вона зразу ж просигналила Наті, щоб та замкнула двері. Потім підкликала її до себе.
— Швидше подавай пакети!
Задихаючись, Ната почала витягати пакети і подавати їх подрузі. Руки в неї тремтіли, на лобі росою виступили дрібні краплинки поту.
Ніна заклала декілька пакетів углиб, між ними поставила скриньку з годинниковим механізмом і почала заповнювати широченьку дірку спершу вибухівкою, а тоді — ганчір"ям, цеглою й рогожками.
Акуратно виконавши всю роботу, вона спустилася вниз, зусиллям волі примусила себе сісти на край парти і попросила води. Їй хотілося втекти з підвалу.
Трохи заспокоївшись, Ніна звеліла Наті прибрати шматки цегли і сама підмела сміття, що насипалося із продухи.
— Ну, здається, все.
Дівчата відімкнули двері, подихали свіжим повітрям знадвору, потім полягали у своєму закутку. Але спати не могли: лежали з розплющеними очима, дослухаючись до кожного стуку чи шарудіння.
— А коли там щось зіпсоване? Вистрелить завчасно? — шепотіла Мата. — Ми не встигнемо вийти…
— Відпочивай і не вигадуй. До восьми сорока нічого не трапиться, мене інше турбує: ми-то втечемо, а дівчата зостануться?
— Ми їх запискою попередимо. По руках пустимо, а самі вийдемо.
— Теж небезпечно. Завчасно серед дівчат паніка почнеться. Гітлерівці рознюхають. Можуть вечір відмінити.
ebooksa