У відкритому морі

Коли вони вийшли на ганок, у подвір"я в"їхав закритий автобус. Машина спинилася не біля входу в палати, а біля запасних дверей, що ведуть на сцену.

— Артисти, здається, приїхали, подивимося, — сказала Ніна.

Із шоферської кабіни вийшов автоматник. Він ключем відімкнув задні двері автобуса. З машини на землю вистрибнули ще два автоматники, а за ними виліз високий чоловік у чорному одязі. Ніна, побачивши безкозирку, бушлат і наручники, стиснула руку подрузі.

— Стьопа! Слово честі, він!..

Моряк похмуро оглянув подвір"я, на секунду погляд його зупинився на Ніні. Проте він не впізнав її або зробив вигляд, що не впізнає. Не поспішаючи, він пішов за автоматником до входу на сцену. На порозі Степан ще раз оглянувся, і Ніні здалося, ніби він кивнув їй. Вона заплющила очі.

— Що ж ми накоїли з тобою? Його засипле разом з усіма.

Розділ двадцятий

Публіка, що заповнила того вечора великий шкільний зал, була незвичайною для госпітального клубу. Ряди стільців і парт були зайняті збудженими групами офіцерів, які прибули з частин, розташованих за містом, і моряками із сторожових кораблів.

У відрізаному Криму раптом оголошено європейський матч боксу! Надзвичайна вигадка, що віщує гостре і цілком солдатське видовище. Хто не захоче бути присутнім на святі національної сили? Скільки цілком заслужених хвастощів і схвильованих розмов викличе серед солдатів цей матч!

Виготовлена в друкарні програма обіцяла п"ять сутичок на рингу: німець у вазі «пера» — проти чеха, німець-легковаг — проти румуна, німець середньої ваги — проти італійця. І найцікавіший номер — гестапівець Віллі Ворбс зустрінеться на рингу з пійманим росіянином важкої ваги з банди «Чеем».

Що може бути цікавіше? Мюнхенський штурмовик Віллі Ворбс погодився показати на рингу приборкання російського ведмедя і мовчазний допит у рукавицях! Але чи не буде росіянин більше плазувати й висіти на противникові, ніж чинити опір?

Та все одно, що б там не трапилося, видовище має бути потішне. Німецькі солдати і гості матимуть нагоду переконатися, що один з жахливих «чорних дияволів», найбільший і найдужчий, в руках досвідченого й мужнього націста перетвориться в скромне, жалібно мекаюче ягнятко.

На кінець вечора фінальним акордом мало бути демонстрування першокласної техніки і непохитної сили німецького кулака — старий короткометражний фільм «Матч Шмеллінга на першість світу з Джо Луїсом».

Ніну навіть з пов"язкою чергової прибиральниці не пропустили на сцену, що мала правити за ринг. Суворість була нечувана: в коридорі, на сходах та біля роздягальні стояли вартові. Однак через те, що в залі бракувало стільців, то Ніну й ще двох прибиральниць примусили носити табуретки і стільці з інших поверхів. Глядачі мостилися майже біля самої сцени, попід стінами та на проходах.

Ніні вдалося лише перед самим початком матчу пробратися в найдальший куток залу, де за стільцями юрмилися солдати караульної команди, санітари і декілька дівчат з нічної зміни, що з цікавості зайшли сюди.

Голені потилиці та спини солдатів заважали Ніні роздивитися весь ринг. Вона бачила тільки товсті канати і величезний годинник на стіні над гонгом. Стрілки показували 7.22. До вибуху лишалася година з гаком.

«Чоловік шістсот зібралося, — думала Ніна. — Яка вдача, коли б не Степан! Чому саме сьогодні привезли його? І нічим не зарадиш йому. Невже вони заставлять його битися? Але з ким? А може Восьмьоркін занепав духом, підкорився їм? Тоді хай гине разом з фашистами. Ні, дурниця, його не залякаєш і не купиш. Що ж робити? Як же сказати йому? Не гукати ж!»

Було гаряче в гамірному і тісному залі, просякнутому запахом ременів, поганого тютюну й одеколону.

Про власну смерть, що наближалася з кожною хвилиною, Ніна зовсім не думала.

Одна з дівчат підійшла до неї.