Розділ IX
ГОРОБЕЦЬ ПІД ШАПКОЮ
— Пане доцент, прошу!
Сатіапал, не дивлячись на Лаптєва, вказав рукою на двері і, не чекаючи, пішов.
— Куди, пане професоре?
Сатіапал зупинився і сказав з притиском:
— Я хочу детальніше познайомити вас з уже відомим вам Альфонсом, шестирукою мавпою,
Лаптєв сів і спокійно сказав:
— Пане професоре! Мені давно хочеться нагадати вам, що я — не ваш підлеглий. Розв’язувати ребуси та кросворди не маю охоти. А ваша дивна поведінка протягом останніх днів мене ображає. Дощі кінчаються. Я сьогодні виїду до Навабганджа. Якщо вам приємна моя подяка, прийміть її. Я справді глибоко вдячний вам за цінну практику.
Сатіапал повернувся, сів проти Лаптєва і з виглядом проникливого слідчого запитав:
— Отже, бажаєте поїхати?.. Не побачивши жодного з ваших пацієнтів?.. Так і не розкривши таємниці “зубів дракона”?
Хоч який був стриманий Андрій Лаптєв, але він враз відчув шалену лють.
— Пане професоре, ви переступаєте межі дозволеного! Тричі я просив у вас дозволу оглянути рані Марію. Ще вчора я мав зняти пов’язку з очей хворого Бертона. Два тижні тому ви обіцяли показати мені ваших піддослідних тварин. Я не нагадував вам про ваші обіцянка, вважаючи, що це просто нечемно. А зараз ваші натяки схиляють мене до думки, що ви підозрюєте мене в чомусь!.. Що сталося?
Сатіапал поліз до внутрішньої кишені парусинової куртки і витяг щось загорнуте в марлю.
— Це вам знайоме?
Лаптєв з щирим подивом знизав плечима.
— А це? — Сатіапал повільно розгорнув марлю. В ній було чотири великих ромбічних октаедри з якогось густо забарвленого червоного та синього прозорого матеріалу.
— Оце і є ті “зуби дракона”? — запитав Лаптєв. — Ви необачні, пане Сатіапал! Я досі не тільки не бачив цих кристалів, а навіть не знав про їхнє існування.
Професор рвучко загорнув кристали і знову поклав їх до кишені.
— Гаразд, — промовив він похмуро, — То знайте, — якщо ви не знаєте, звісно: цей згорток знайдено тут, у вашій кімнаті, в кутку за канапою, на якій ви сидите.