— Дякую, Майю! — Андрій сплигнув з машини, підійшов ближче до дівчини й погладив собаку. — Це справді коштовний подарунок. Але дозвольте забрати його трохи пізніше. Я зараз не зможу приділити Самумові належної уваги.
— Гаразд, Андрію Івановичу, — дівчина наче аж зраділа. — Зможете забрати його коли завгодно.
Вже коли автомашина од’їхала далеченько від воріт маєтку, Андрій озирнувся.
Освітлена променями призахідного сонця, на шосе стояла дівчина з собакою.
— “Майя”… — прошепотів Лаптєв. — Міраж, який зараз зникне і розвіється назавжди!
Він озирнувся ще раз, коли машина наблизилась до повороту, і побачив, що до дівчини підходить якийсь мужчина. Відстань вже не дозволяла розібрати риси обличчя, але Андрій був переконаний, що то Чарлі Бертон.
А пізно ввечері Андрій згадав за подарунок рані Марії.
Він розкрив футляр, витягнув і поклав на долоню блакитнуватий кристал, вирізаний, певне, з гірського кришталю.
Неяскраве світло акумуляторної лампочки вигравало на блискучих гранях, примхливо переливалося десь в його глибині.
“Кристал самозабуття!” — згадалося Андрієві.
Він подивився у глиб кристала пильніше, йому здалося, що там, за блакитними гранями, ворушиться щось живе.
Але то був невловний утвір фантазії, нез’ясовна гра світла. Легеньке тремтіння руки передавалося шматкові кришталю, і від цього видіння мінилося, набувало примхливих химерних форм.
Андрій знав, що можна загіпнотизувати самого себе, якщо довго й пильно дивитися в напівтемряві на будь-який блискучий предмет. Щось подібне до гіпнозу і відчував він тепер. Тьмяніли й розпливалися довколишні предмети, внутрішність намету тонула в глибокій імлі, блакитний кристал сповнювався чистого прозорого сяйва, а на його тлі чорною камеєю, різьбленим профілем постав силует Майї, — рельєфний, близький і любий.
Андрій здригнувся, кліпнув очима, і видіння зникло.
На руці лежав звичайний, хоч і старанно відшліфований, шматок блакитнуватого гірського кришталю.
Розділ XV
ЛАПКА ПО ЛАПЦІ
Поїхав Андрій Лаптєв — і в маєтку Сатіапала раптом стало порожньо й тихо.
Здавалося б, що там одна людина? Чи багато вона може з’їсти-випити, наговорити й вислухати?.. Проте саме прибуття радянського лікаря поставило шкереберть усталені порядки, сколихнуло розмірений плин життя невеликого острівця серед джунглів.
Раджа Сатіапал даремно вважав доцента Лаптєва тільки своїм гостем. На радянського лікаря з шанобливою повагою і деяким острахом позирали всі мешканці маєтку.
ebooksa