— Оце так-так! — сказав Крихітка, поплескуючи себе по мокрій майці. — Ну й розсердиться моя мамаї. На мені було усе чисте, а тепер змокло наскрізь. Де моя кулька, Дуві?
Дуві підвівся і знову рушив до води. Крихітка подався слідом за ним, але раптом закричав:
— Ох, Дуві, а де ж та маленька рибка?! Вона загине без води. У мене так померла одна рибка гуппі.
— Рнбка? — перепитав Дуві.
— Так, — сказав Крихітка і показав порожню руку, водночас пильно вдивляючись у траву. — Маленька слизька рибка, яку ти приніс замість кульки.
Обидва заходилися порпатись у траві, поки Дуві не вигукнув переможно:
— Рибка!
Підхопив знахідку в пригорщі й кинув до ставка.
— Ну от, — мовив Крихітка. — Тепер вона не загине. Поглянь, попливла!
Дуві знову пірнув у ставок і дістав кульку.
— А тепер дивись уважно. Я покажу, як кидати.
Кущі позаду двох поглинутих грою малюків розступились, і з них вийшла місіс Рожинка. Вона всміхнулася до дітей, а тоді помітила мовчазний гурт дорослих по той бік галявини. Широко розплющила очі, здивовано засвистіла. Хлопчики підвели очі, обернулися.
— Тату! — загукав Крихітка. — Ти прийшов грати?
І побіг з витягнутими руками до Торна, лише на кілька кроків випереджаючи Дуві, який схвильовано свистів, біжучи до високого лілового лінженійця.
Сіріна раптом відчула напад сміху — такими схожими були Торн і лінженіець у своїх спробах лагідно привітати малюків і водночас не втратити гідності.
Місіс Рожинка нерішуче підійшла і стала поруч Сіріни. Сіріна обійняла її.
Крихітка повис у Торна на шиї, палко обхопив його рученятами, і знову ковзнув на землю.
— Вітаю, генерале Воршем! — мовив він, дещо запізно згадавши про гарні манери, і простягнув замурзану ручку. — Чуєш, татку, я навчав Дуві гратися кульками, але у тебе виходить краще. Покажи йому ще й ти.
— Але… — Торн збентежено поглянув на генерала.
А той спостерігав за ліловим лінженійцем, якому Дуві висвистував, переливчасто, немов флейта, і показував пригорщу яскравих скляних кульок. Тоді підморгнув Торнові, а потім і решті.
ebooksa