— Але, мем, звідси їх однаково не видно.
Сіріна блискавично рвонула на себе двері, кинулася всередину і, натискаючи на кнопку, із силою хряпнула дверима — грюкіт, як їй здалося, розлігся по всьому будинку. Пробігла через приймальню до конференц-залу. І раптом завмерла, обома руками міцно вхопившись за бильце стільця: всі, хто був у залі, дивилися на неї. Торн, якого не можна було впізнати-так змінив його владний і суворий вираз — рвучхо підвівся.
— Сіріно! — хрипко вигукнув він, не ймучи віри своїм очам.
І знову швидко сів.
Сіріна обходила стіл, уникаючи зустрічатися з пронизливими поглядами спрямованих на неї блакитних, карих, чорних, жовтих, зелених, лілових очей. Дійшла до торця, повернулась і злякано глянула на довжелезну сяючу стільницю.
— Панове, — промовила майже нечутно. Відкашлялася. — Панове…
Побачила: генерал Воршем підводиться і от-от щось скаже — обличчя в нього було чуже, жорстке від усвідомлення своєї відповідальності. Сіріна швидко нахилилася вперед, руками спершись на поверхню столу.
— Ви збираєтеся припинити переговори, чи не так? Ви здаєтесь! — Перекладачі наблизились до мікрофонів, їхні губи заворушилися у такт до її. — Що ви тут обговорювали весь час? Гармати? Битви? Рахували втрати? — вона мотнула головою, її пересмикнуло. — Не знаю, про що йдеться на вищому рівні, знаю тільки, що я вчила місіс Рожинку плести і показала як нарізати лимоний пиріг… — помітила, як збиті з пантелику перекладачі гортають свої записники. — І я вже знаю, чому вони тут, і що їм треба!
Сіріна закопилила губу і наполовину просвистіла, наполовину видихнула на ламаній лінженійській мові:
— Дуві — дитина. Немає більше лінженійських дітей!
Почувши ім’я Дуві, один із лінженійців здригнувся й підвівся — його великий ліловий торс запанував над столом. Перекладачі знову, наче в лихоманці, стали гортати словники. Знала, що вони шукають переклад лінженійського слова “дитина”. Дітям немав місця на військовій нараді.
Лінженієць повільно заговорив, але Сіріна похитала головою:
— Я погано володію лінжені.
За спиною хтось прошепотів:
— Що вам відомо про Дуві?
Їй сунули до рук пару навушників. Тремтячими пальцями вона прилаштувала їх на голові. Чому їй дозволяють говорити? Чому генерал Воршем дозволив їй отак перервати засідання?
— Я знаю Дуві, — швидко мовила вона. — І матір Дуві також. Дуві грається з Крихіткою — моїм синочком…
За столом пробіг тихий гомін. Той самий лінженієць заговорив знову; цього разу з металевих мембран навушників долинув переклад.
— Якого кольору мати Дуві?
— Рожевого, — відповіла Сіріна.
ebooksa