З гарчанням Конан продерся крізь чагарники і вийшов на стежку. Бальт не встигав запам’ятовувати все нові й нові прокльони, якими варвар відводив душу. Конан завмер над ношами з тілом Тіберія. Труп був обезголовлений.
— Він обдурив нас своїм поганим нявканням! — шаленів Конан і в гніві розтинав повітря над головою своїм величезним мечем. — Я мусив це передбачити! Мусив чекати якоїсь капості! Значить, вівтар Зогара прикрасять усі п’ять голів.
— Що ж це за тварюка — голосить, як жінка, регоче, як демон, повзе і світиться? — запитав Бальт, витираючи спітніле лице.
— Болотяний демон, — похмуро сказав Конан. — Берися за ноші. Так чи інакше, понесемо тіло. Тим паче ноша стала легшою.
І з цим похмурим жартом узявся за шкіряну петлю.
2. ЧАКЛУН ІЗ ГВАВЕЛИ
Форт Тускелан височів на західному березі Чорної Річки. Її хвилі хлюпали в основи частоколу. Частокіл був з товстих колод, як і вся решта споруд, у тому числі й вежа (так з гордістю іменувалася ця будова), в якій жив губернатор.
За річкою тяглися нескінченні ліси, уздовж берега вони були густими, як джунглі. День і ніч патрулі на стінах форту уважно вдивлялися в цю зелену стіну. Інколи звідти виходила яка-небудь небезпечна тварюка, і стражники знали, що за ними теж стежать не менш уважним голодним, диким і безжальним поглядом. Сторонньому оку нетрі за річкою могли видатися безлюдними і мертвими, але вони кишіли життям — не тільки птахи, звірі й плазуни мешкали там, а й люди, які були страшніші за будь-якого хижака.
Тут, в укріпленні, кінчався цивілізований світ. Форт Тускелан був останнім поселенням на північному заході. Далі гіборійські народи не просунулися. Світ за річкою був таким самим, як і тисячоліття тому. У тінистих лісах стояли хатини, укриті віттям і прикрашені вискаленими людськими черепами, глинобитні селища, де горіли багаття і де точили наконечники списів худорляві неговіркі люди з кучерявим чорним волоссям і зміїними очима. Ці очі невідступно стежили за фортом на тому березі. Колись хатини смаглявого народу стояли на цьому місці, де нині розкидалися квітучі поля і дерев’яні будинки русявих поселенців, до самого Велітріума, неспокійного прикордонного міста на березі Громової Річки, і далі — до Боссонського Прикордоння. Сюди прийшли торговці й жерці Мітри — ці за звичаєм ходили босоніж і без зброї, чому й гинули часто страшною смертю, за ними рухалися солдати й лісоруби, їхні дружини й діти на возах, запряжених волами. Вогнем і мечем аборигени були відкинуті і за Громову, і за Чорну Річку. Але смуглолиций народ ніколи не забував, що цей край, званий Конайохара, належав йому.
Стражник біля брами зажадав назвати пароль. Крізь заґратоване віконце пробивалося світло смолоскипа, відбиваючись на сталевому шоломі й у насторожених очах.
— Відчиняй браму! — гаркнув Конан. — Це ж я!
Він не терпів армійської дисципліни.
Брама відчинилась у двір, і Конан із товаришем пройшли у форт. Бальт помітив, що з двох сторін підносилися вежки з бійницями.
Стражник здивовано скрикнув, побачивши вантаж, доставлений прибульцями. Інші теж зібралися подивитися, та Конан сердито сказав:
— Ви що, безголових небіжчиків не бачили?
— Це Тіберій, — прошепотів один із солдатів. — Я впізнаю його за одягом. Отже, Валерій винний мені п’ять монет. Я ж говорив йому, що Тіберій пішов на поклик смерті, — я сам бачив, як він зі скляними очима проїздив на мулі у браму. Тоді я й посперечався, що не зносити йому голови.
Конан жестом наказав Бальту опустити ноші, й вони обидва попрямували до будинку губернатора. Аквилонець із цікавістю озирався, розглядаючи стайні, солдатські казарми, крамниці, надійний блокгауз та інші споруди. Назустріч їм через майдан поспішав народ — подивитися на страшну ношу. Тут були й аквилонські списоносці, і слідопити, і коренасті боссонські лучники.
Бальт не надто й здивувався, що губернатор прийняв їх особисто. Аристократія з її кастовими забобонами залишилася на сході від кордону. Валанн був чоловіком ще молодим, ставним, з благородним, але дещо похмурим лицем.
— Мені сказали, що ти вийшов з форту на світанку, — звернувся він до Конана. — Я вже почав побоюватися, що пікти все-таки дістали тебе.
ebooksa