Конан, варвар із Кімерії

22
18
20
22
24
26
28
30

Він визирнув крізь тріщину, яка утворилася між дверима й сталевою рамою. Майданчик був порожній. Він зняв погнутого засува й обережно прочинив рипучі двері. На сходах Хозатрала теж не було, проте він почув, як далеко внизу клацнули залізні двері. Конан не знав, чи замишляє демон нові фокуси, чи його зацікавив цей віддалений голос, але не гаяв часу на роздуми.

Він покликав Октавію, ї нові нотки в його голосі примусили її хутко схопитися на ноги і стати поряд з ним.

— Що це? — видихнула вона.

— Не питай і нічого не говори! — Він схопив її за руку. — Ходімо! Можливість діяти змінила його, очі знов спалахнули вогнем боротьби, а голос зміцнів.

— Ніж! — вимовив він тихо, витягуючи волоком дівчину на сходи і поспішаючи довести справу до кінця. — Чарівний ніж юетші! Він залишив його в кімнаті під куполом! — Його голос зненацька замовк, коли перед очима знову виникла чудова оповідь.

Адже ця залізна кімната містилася по сусідству з великою залою, де стоїть мідний трон, — на його тілі виступив піт.

Єдиний шлях у купол лежав через цю залу, де спало жахливе чудовисько.

Конан більше не вагався: Вони швидко спустилися сходами; перетнули кімнату, спустилися ще одними сходами і зайшли до великої похмурої кімнати із загадковою драпіровкою. Хозатрала тут ве було. Зупинившись перед величезними бронзовими дверима, Конан обійняв Октавію за плечі й міцно її стиснув.

— Слухай! — наказав він. — Я піду в кімнату, а ти зачини двері. Стій тут і слухай, а якщо Хозатрал зайде, клич мене. Якщо ти почуєш, що я наказую тобі втікати, — біжи так, як ніби за тобою женеться демон — це, імовірно, так і буде. Утікай через двері, які знаходяться з того боку цієї кімнати, бо допомогти тобі я вже не зможу. Я йду по ніж юетші.

Вона не встигла заперечити ані словом, що він залишає її саму, як він ковзнув у прохід і зачинив за собою двері. Варвар обережно опустив засувку, не помічаючи, що вона може бути відкрита ззовні, У напівтемряві його очі шукали зловісний трон, на якому спало чудовисько, заповнивши його своїми огидними лускатими кільцями. За троном Конан знайшов двері й здогадався, що вони вели прямо в купол. Проте, щоб дістатися до них, йому потрібно було піднятися на підвищення і пройти мимо трону всього за кілька футів.

Коли б зненацька у цій кімнаті подув вітер, то й він наробив би шуму більше, ніж кімерієць, який скрадався. Не відриваючи очей від сплячої рептилії, він підійшов до підвищення і почав підійматися скляними східцями. Монстр не ворушився. Варвар попрямував до дверей… Клацнув замок на бронзових дверях, і Конан ледве стримав прокльони, побачивши, що до кімнати заходить Октавія. Вона озиралася навкруги, відчуваючи себе невпевнено в напівтемній кімнаті. Конан застиг на місці, не сміючи її попередити. Побачивши Конана в напівтемряві, вона кинулася до підвищення, вигукуючи:

— Я хочу йти з тобою! Я боюся залишатися одна… о боги!

Крик жаху вирвався з її горла, коли вона побачила чудовисько на троні. І тоді підвелася з кілець клиноподібна голова і блискавично метнулася в бік дівчини, не дотягнувшись усього якийсь ярд до її шиї.

Монстр безшумно і плавно почав сповзати з трону, розвертаючи кільця одне за одним. Конан, подібно до блискавки, подолав відстань, що відділяла його від трону, відчайдушно розмахуючи шаблею. І з такою ж швидкістю діяла тварюка, перехопивши його в стрибку і обкрутивши тіло, руки й ноги півдюжиною своїх кілець. Удар Конана був наполовину погашений і виявився майже марним. Варвар упав на підвищення, тільки поранивши лускате тіло, але не завдавши йому якоїсь помітної шкоди.

Він корчився на скляних східцях, у кільцях монстра, викручуючись і крушачи шаблею його тіло. Права рука Конана була вільна, але він ніяк не міг приладитися й завдати смертельного удару, до того ж він не знав, чи буде й цього удару достатньо. Напруживши м’язи так, що вони стали схожими на величезні вузли, з венами, що майже лопалися, на скронях, Конан застогнав і звівся на ноги, піднявши на собі майже сорокафутового чудовиська.

Кілька секунд він крутився на місці, відчуваючи, як його ребра й усі органи здавлюються кільцями монстра. Лють охопила варвара, над головою його виблискувала шабля. І він ударив. Шабля розітнула тіло й нутрощі — там, де був один в’юнкий величезний торс, тепер стало два, що забилися в агонії. Конан рвонувся вбік, щоб не потрапити під сліпий удар.

Він утомився й відчував нудоту, кров текла у нього з носа. Йдучи навпомацки, він наткнувся на Октавію і струшував її доти, поки вона не почала дихати.

— Наступного разу залишайся там, де я тобі скажу, — прохрипів він.

Конан настільки втомився, що навіть не чув, що вона відповіла. Узявши дівчину за руку, немов малу дитину, він повів її повз кавалки, що продовжували сіпатись і звиватися на підлозі. Звідкись здалеку доносилися крики, але у вухах у нього шуміло так, що він не був певен, чи ті голоси були людськими.

Двері відчинилися під натиском його руки. Якщо Хозатрал поставив цю жахливу змію охороняти щось, чого побоювався, значить, він мав на це всі підстави. Конан був готовий, що з дверей на нього знову накинеться чудовисько, проте в сутіні побачив лише похмурий купол, тьмяний блиск золотої плити і серпоподібний мерехтливий предмет на камені.