Олекса Довбуш. Оповідання

22
18
20
22
24
26
28
30

— Буду божити хуч сто раз. Троха вона поплескана, перероблена, але моя. Отут знак ше є, Юрінців Микула тєв бартков…

Оба розпалювалися.

— А я си див"ю, шо так їла цапіну обзерат? А він…

— За своє нема гріха…

— Най мені вилізуть очі або тобі…

Се було занадто буденне, а я був настроєний «історично». Переходжу до купи старших, наводжу розмову на Юрішка.

— А шо, правда, шо каут, шо клав сардаки та гроші плаями — дивити си, ци би хто не брав?

— Ає! Таже гроші отак редком клав та так лежєли цілий рік та ніхто не тєвав. Полотна, ади, клав. Ану би так тепер постелив полотно у лісі?

Очевидно знов, що за Юрішка було ліпше.

Дивно! От через верх лише перевалити, лежать Голови, старе опришківське гніздо. Там ім"я Юріштана — не символ лютості, нічим неоправданої жорстокості. В народній пам"яті лишилися тільки факти нелюдського збиткування над людьми. А от тут — ніби якийсь порядок олицетворяв собою Юрішко, появлялася друга думка о нім, коли там, за верхом, двох думок не було. І чим далі я слухав стебнянських людей, тим більше загадочною ставала передо мною великанська постать Юріштана, пушкарського отамана.

— А за віщо ж він синам вуха пробивав?

— Карав їх за тото, шо крали. Того не любив…

О!.. Це знов нове щось. Аж такий ригоризм чесності?

Оповідали про казкові господарські багатства Юрішка:

«Сто лопат, сто линев, сто грабель, сто…» Усього по сто.

— Неня наші длі сіна линев казали собі принести; а то, ади, щє з Єсенова тогди линви брали. А Юрішко казав собі дати шість линев — ключки шукав. Лиш неня не сперли та й тому не було біди…

Синам обірником вуха пробивав, «аби не крали», а у вдови линви відбирав силоміць… Дивний характер, загадочний характер.

І так по слову, по слову точиться бесіда, по крихіточці додаються фарби.

— Фусточку мав шовкову. Та вийдет із нев, із тов фусточков, на груник, махнет, то вже одні другим передавали та на чєс, диви си, — вже й ровта.

Я питався про сади Юрішкові та стави. Справді дивно. Он світло зеленіють на сутім тлі смерековім Юрішкові сади. У гуцула звичайно от пара сливок коло хати, черешенька, яблунька, а тут нараз величезний сад. Та ще й стави в нім. Се на такій висоті.