Таємниця гірського озера

Вони гребли що було сил, досадуючи, що їхній шлях перетинали водорості, які заповнювали протоки.

Ось, нарешті, і найкоротша в світі річка і будиночок рибалок на березі.

Камо і Асмік вистрибнули з човна і побігли в село.

На стежці серед стерні, не доходячи до села, їх зустріли Сето, Артуш і Армен. На їхніх обличчях був сум.

— А де Грикор? — з тривогою в голосі запитав Камо.

— А хіба він не виплив в Гіллі? — питанням на питання відповів Сето. — Це що, його шапка?..

Очі Асмік наповнились слізьми.

— Ну, годі!.. Не змушуй дівчину плакати, — звернувся в бік снопів Армен.

З-за снопів, що стояли в полі, показався чуб Грикора.

Асмік підбігла до Грикора і повисла в нього на шиї.

— Ти живий, Грикоре, живий? — допитувалась вона, оглядаючи товариша з усіх боків.

— Не плач, моя рідненька, Грикор не з тих, що вмирають даремно, — сказав він, ніжно погладжуючи голову Асмік. — Дурний я, чи що, щоб покинути цей прекрасний світ, землею вкритися чорною?..

Утираючи сльози, напівсердячись, напівеміючись, Асмік смикала його за волосся.

— Боляче! — верещав Грикор, але щасливо посміхався. — Дякую тобі, господи! — жартував він, звівши до неба очі, як дід Асатур. — Виходить, і за мною є кому плакати… Ну, що, Камо, випливла солома в озері?.. Адже ми чули, як цей чортяка репетував…

— Ревіння ми почули рівно через сімнадцять хвилин після того, як пустили воду, — сказав Армен. — В цей час ми вже підходили до села.

— Твоя мати, певно, галас зчинила знову, як почула ревіння вішапа? — сміючись, запитав Камо у Сето.

— Ну, звичайно, зчинила, — відповів за нього Грикор, — зараз же полізла на дах і давай руками махати, бити себе по колінах і на допомогу кликати…

— А ви?

— Посміялися, звичайно. Пояснили колгоспникам, що це ми воду в озеро спускали, через те й ревіння, — сказав Артуш.

— Ну, вчений брате, поясни нам тепер, як на твою думку, що це викликало ревіння? — звернувся Камо до Армена. — Проти твоїх глибоко наукових висновків є серйозні заперечення. Одне, — показав він на діда Асатура, — йде від цього шановного старика, а друге, — повернувся він до Асмік, — від завідуючої птахівничою фермою. Ці заперечення, власне, одного порядку, зводяться до того: «Чому вода, Що б’є вгору, повинна ревіти, як вішап, коли це не вішап? «Чому вода, що тече з джерел, не робить «бо-олт… болт… бо-олт?»