— Нам далі пливти нікуди: за цією стіною ще один басейн — останній, — сказав Армен. — Далі — рівнина, вкрита очеретом, а ще далі — торфовище Басар-гечара.
— Як останній? Хіба ви не чуєте, як птахи перелітають через очерет і сідають на тому боці?.. — вигукнула Асмік. — І який пташиний галас! Як кричать там птахи!.. Значить, і там є вода!
— Як же туди потрапити? Тут болото і такий густий очерет, що не доберешся, — розвів руками Армен.
— До пас тут, мабуть, ніхто не бував!.. Цікаво, що за цією стіною? Можливо, там водяться які-небудь дивовижні тварини? — хвилювалася Асмік.
— Або водяні духи, про які розповідав дід Асатур, — засміявся Грикор.
«Болт… бо-лот… болт!..» загриміло на тому боці очеретяної стіни.
Тепер не могло бути ніякого сумніву: таємниця схована там!
На човні пройти далі було неможливо. Камо вирішив пробратися крізь стіну очерету сам. Вести за собою товаришів у це небезпечне, незнайоме місце він не хотів. Йому і самому було боязко, але жагуче бажання розкрити таємницю, сховану озером, перемогло в ньому страх.
Взяти в Армена фотоапарат і виплигнути з човна на купину було для Камо справою однієї хвилини.
— Я швидко повернуся, — сказав він товаришам і, глянувши на Асмік, що завмерла від страху, посміхнувся їй і зник в хащах очерету.
Всі притихли і з жахом дивилися йому вслід.
З завмиранням серця прислухалася Асмік до того, як тріщить очерет, і, стежачи за його верхівками, вгадувала по їхньому коливанню, куди пролягав шлях Камо.
Під ногами у Камо хлюпала вода, і, щоб не загрузнути, він спочатку легко перестрибував з купини на купину. Але води дедалі ставало більше. Не можна було зупинятися ні на хвилину — ось-ось провалишся. І Камо ступав по очерету, нагинаючи його цілими снопами і укладаючи собі під ноги. Це, звичайно, затримувало його просування.
Плескіт води і крики птахів наближалися. Камо хотів скоріше дійти, скоріше довідатись, що там…
Цому набридло нагинати і складати очерет. Може, вдасться пройти крізь нього й так? Камо спробував обійтись без містків, але ноги його одразу ж увійшли по колїна у воду і вперлися в сплетене коріння; ніби він був у кошику, напівспущеному у воду.
«А що, — подумав він, — коли тут де-небудь є дірка, в цьому кошику? Я одразу ж піду на дно… Треба вибратись на острівець…»
Враз Камо почув зовсім близько самовдоволене гелготання дикого гусака. Хлопець розсунув очерет, і перед його очима, в пишній молодій зелені, у всій своїй невимовній красі блиснуло озеро.
— Скільки ж тут гнізд! Це справжнє пташине царство! — вигукнув із запалом Камо.
Наламавши очерету і склавши його собі під ноги, він став на нього і, обернувшись, пронизливо закричав:
— Гей, Армене, Грикоре!.. До мене, гей!.. Нове озеро знайшов!
ebooksa