Розмова велася на веранді, що виходила на подвір’я. Почали підходити сусіди вчителя і з цікавістю прислужитися до того, що розповідали діти.
Камо вийняв з кишені наспіх намальовану ним нову карту озера Гіллі і розгорнув її на столі.
— А ось в цьому басейні реве віщап, — сказав Армен, показуючи знімок, па якому були фламінго, пелікан, що підкинув у повітря рибу, і плавуче гніздо.
— Ну, а що ж викликає ревіння, ви довідалися? з цікавістю запитав учитель, розглядаючи карту.
— Ось те, що ми бачили, — відповів Камо і дістав збільшений знімок з портретом мішана.
— На власні очі бачили, як вода стовпом піднялася, — втрутився Грикор. — Чи не так, Камо?
— Так, — кивнув головою Камо.
Всі присутні на веранді оточили вчителя.
На фотографії не було нічого схожого на той високий водяний стовп, який діти бачили па озері. Чи то в своїх розповідях вони перебільшували, чи то в них справді створилося таке враження. Можливо, що й Камо на якусь частку секунди пізніше натиснув затвор апарата. Па знімку, що лежав на столі, було видно лише світлу невисоку опуклість.
Учитель уважно вивчав знімок.
— Ви переконані,— запитав він, — що це пов’язано із звуками, які ми повсякчас чуємо? З ревінням вішапа?
— Я стояв з апаратом у руках, — сказав Камо, коли вода враз вирвалася вгору, немов одразу тисяча чоловік знизу подули. Отоді саме почулося ревіння, і вода схвилювалась і почала розходитись колами.
— Наче подув хтось знизу? — запитав один дід. — Ну, значить правда, коли говорять вішап. Сидить на дні і дме.
— А якщо білий буйвол зареве під водою, вода так не підійметься? — промовим інший дід.
— Та що там білий буйвол! — заперечив перший. — Де йому так воду підкинути! Йому не під силу. Це, звичайно, вішап.
— Спробуй ти влізь під воду і дми, хіба мода не забулькає, бульбашок не пустить?
Наївні зауваження стариків викликали у всіх сміх.
Наче з глибини долинали ці голоси.
Але було помітно, що твердої впевненості у них нема: просто повторюють те, що чули від дідів.
У самому розпалі суперечки на веранді з’явився дід Асатур.
ebooksa