Таємниця гірського озера

— Хіба серед нас нема нікого з головою? Чому нас має вчити якийсь хлопчисько з Єревана? — обурювався він.

Камо, справді, приїхав з Єревана. Його мати, дочка бороданя Асатура, одружилася з єреванцем і жила у місті. Коли почалася війна, батько Камо пішов на фронт, мати разом з сином повернулася в рідне село Лчаван Тут її прийняли як рідну, і вона працювала в тютюнницькій колгоспній бригаді, а Камо продовжував навчатися в сільській школі. В 1946 році демобілізувався з армії і приїхав у село батько Камо, Самсон.

Самсону в селі сподобалось. Баграт умовив його, доброго майстра-механіка, залишитися в селі хоч би на час, поки Камо закінчить школу, — впорядкувати кузню і відремонтувати сільськогосподарські машини та інвентар.

Самсон погодився.

— Ну що ж, — сказав він— залишусь і працюватиму з вами. А закінчить Камо школу — повезу його в Єреван, до університету.

Камо вчився добре, подобався товаришам, його обрали секретарем комсомольської організації. Але успіхи Камо в школі і популярність серед товаришів дратували Артуша. Він був певний, що коли б не вчився у них Камо, секретарем обрали б його, Артуша. І його гризла недобра заздрість.

Намагання Камо напоумити Артуша і встановити з ним добрі стосунки поки що не давали наслідків.

Похід за квочками

— От ще ця Асмік! Що нам робити з нею, діду Асатур? — добродушно бурчала тітка Анаїд. — Минулого року одна курка всього дев’ять качечок вивела, а скільки ж це тепер квочок треба?.. Щось ти багато задумала пташенят виводити.

— Не турбуйся, мамо, квочок ми знайдемо. Ось і дідусь Асатур одну дасть, він пообіцяв. Правда, дідусю?

— Правда, правда, як на таке діло не відгукнутись!.. Неодмінно у моєї старої квочку віднімемо. І до інших в курники заберемося: зараз в кожному дворі кури квокчуть. А до ж твій торішній виводок, онуко? Цілий? Покажи-но, що там за диковинка!

— Але, дідусю Асатур, як же я тобі їх покажу? Адже вони цілий день на річці плавають. Якщо ти побачиш мармурових — значить, наші, таких ні в кого немає.

— І не розлітаються? — запитав дід.

— Та ми з мамою їм крила попідрізали. А то якось знялися і далеко полетіли. Правда, потім самі повернулися. Дідусю, допоможи квочок дістати! Тебе люблять у селі, тобі не відмовлять… Всі повірять, — упрошувала діда Асмік.

— Ну, підемо, онуко, підемо, — згодився дід. — Підемо спочатку до моєї старої.

Асмік, сяючи від радості, йшла за дідом…

— Стара, у тебе, я знаю, одна з курок квокче. Позич-но її цій дівчинці,— сказав дід дружині, заходячи до себе на подвір’я.

Стара Наргіз оторопіла. «Навіщо?» говорив її погляд. Асмік показала їй велике яєчко і сказала:

— Це яєчко дикої гуски, бабусю. Ми підсиплемо квочку — вилупляться пташенята, пухнасті, жовтенькі…

— О-о-ох, щоб я осліпла! Хто ж бачив, щоб курку підсипали яєчками диких птахів? Ото новина! — і стара перехрестилась.