Яновський розгублено погладив тильним боком долоні чисто виголену щоку, трохи подумав і сказав:
— Складна розмова починається. Я, щоправда, готувався до неї, та от не знаю, з чого й почати.
— Ви дворянин?
— Так.
— Поміщик?
— Батьки мали маєток, чотириста десятин у Чернігівській губернії.
— Поміщик, дворянин, — почав загинати пальці Горожанин, — царський полковник… До речі, рано дослужилися До полковника. Мали зв’язки в Петербурзі, високого покровителя?
— Уявіть, ні. Все брав власноруч, та ще… Просто мене помітив колись Брусилов. У ділі, коли наводили переправу через річку.
— Сапер?
— Мав честь очолювати інженерну службу в армії.
— І за освітою інженер?
— Скінчив Петербурзький політехнічний інститут. Потім ще набував знань у Берліні.
— У Берлін нездар не посилали, — протягнув Горожанин невизначено.
— Тішу себе надією, що до таких не належу.
— А зарозумілості вам не позичати, — вставив Колесников.
Горожанин зиркнув на нього несхвально.
— Отже, полковнику, — сказав, — на що сподіваєтесь ви, дворянин, у більшовиків?
Яновський блиснув на нього очима.
— Який я дворянин? Мої предки були селянами і орали землю. Одному з них пофортунило. Разом з Розумовським був помічений імператрицею Єлизаветою, потрапив до Петербурга, а там уже не знаю: чи дуже кланявся, чи справді мав здібності, але пожалували дворянство, то й одержав маєток у Чернігівській губернії, а його нащадки уявили, що справді вищі й достойніші за інших, хоч мали ще діда гречкосія. Однак рідко хто витримує спокусу владою чи суспільним становищем. Олексій Розумовський хлопчиком ходив босий і брат його Кирило бігав у драних штанях. А скінчили життя вельможами й гнобили своїх. Гнобили й зневажали. І звідки це в людини береться?
— Що хочете цим сказати?
ebooksa