— І вони не заарештували тебе?
— Навпаки, влаштували на роботу.
Наталя не повірила, це він прочитав у її очах.
— На яких умовах тебе відпустили? — запитала.
— Відпустили, і все! — Раптом щасливо зареготав Яновський. Підхопив Наталю під пахви й навіть трохи підняв, мов дитину. — З завтрашнього дня я механік у виконкомівському гаражі, і всі наші неприємності позаду. — Яновський навмисне уникнув слова “слюсар”, говорячи про свою нову посаду, проте все одно дивився на Наталю очікувально: як сприйме новину?
Однак дівчина запитала просто:
— Тобі подобається бути механіком?
— Зараз про це можна тільки мріяти.
— Я радію разом з тобою.
— А як поставиться до цього Серафима Володимирівна?
— Мама вважає: маю вийти щонайменше за генерала.
— Полковника Яновського вона терпіла лише тому, що була переконана: перед ним могли відчинитися будь-які двері. Але ж тепер з ілюзіями покінчено.
— Тебе дуже хвилює мамина думка?
— Мені важливо, що гадаєш ти.
Наталя не відповіла — взяла Яновського під руку й притиснулася до нього. Вони проминули Марийський палац і спустилися до театру “Шато-де-Флер”. Кілька років він не діяв, тепер з’явилися афіші, що свідчили: на початку червня відкриється мюзик-хол — велика програма за участю провідних і молодих артистів. У кафе поруч вони поласували морозивом, і полковник Яновський вирішив, що життя не таке вже сіре й безпросвітне, яким уявлялося йому ще вранці.
4
Весь кут кімнати, мало не від підлоги й під самісіньку стелю, займали ікони. Темні, почорнілі, старовинного письма й новіші, у срібних окладах — лики Ісуса Христа й діви Марії. Перед ними день і ніч горіли великі лампади, і у кімнаті завжди стояв специфічний гіркий запах ладану, лампадного масла й ледь підгорілих гнотів.
Отець Леонтій тричі широко перехрестився, поправив гніт у лампаді й мовив:
— Слава тобі, господи, повернувся без пригод, тепер можна й відпочити.
Він скинув підрясник, залишившись у бавовняній сорочці, й зробив широкий жест рукою, запрошуючи гостей до кімнати. Брат Федір і Тимофій Мельник відсунули стільці від овального стола, повсідалися, а отець Леонтій зупинився під кіотом, дивлячись на них очікувально. Щойно він прибув з сусіднього села, де також мав парафію, хрестив там двох немовлят, батьки були заможні й щедро винагородили його, тож отець Леонтій був у доброму гуморі, і цей настрій не зіпсувався, навіть коли побачив на подвір’ї брата із зовсім незнайомим чоловіком: приїзд брата, та ще й з незнайомцем, не віщував нічого гарного, принаймні означав якісь клопоти, а в цей травневий світлий день хотілося спокою та умиротворення, смачно пообідати й подрімати під яблунею, чуючи лише дзижчання бджіл і теленькання жайворона над ближнім полем.
ebooksa