Обличчям жінки майнула тінь.
— Мишко, тебе! — погукала, проте двері не відчинила й не запросила Мальцева до передпокою.
Жінка відступила, і в отвір визирнув добре виголений, рожевощокий, з зализаним і нафіксатуареним волоссям чоловік у домашній, із шнурами куртці. Такі, на думку Мальцева, могли носити тільки недорізані буржуї, і це відразу сповнило його неприязню до рожевощокого і самовпевненого типа. А той огледів Мальцева уважно й запитав:
— Що шановний товариш хоче: вивчати латинь чи опановувати основи гімнастики?
Мальцев уловив у його тоні зневагу чи приховане презирство й заявив категорично:
— Нам, пролетарям, старорежимні мови до фені. Ми бажаємо брати уроки гімнастики.
Чоловік зобразив на обличчі сум.
— На жаль… — Певно, він розвів за дверима руки, та Мальцев лише здогадався про це, бо двері перед ним так і не відчинили. — На жаль, я вже набрав гімнастичну групу й приступив до занять. Звичайно, якщо шановний товариш навідається наприкінці літа…
— А латинь викладаєте також ви? — запитав Мальцев.
— Не схоже? — посміхнувся чоловік.
— Не схоже, — погодився Мальцев.
— Що вдієш, усталені поняття про філологів часто бувають оманливі, — сказав Павлюк пісно, та Мальцев міг закластися, що в його очах майнули пустотливі вогники. — Прошу вибачити, якщо не передумаєте, приходьте восени. — І він безцеремонно зачинив двері перед носом у Мальцева.
Мальцев покрутив головою і подріботів дерев’яними сходами вниз. Повертався Гоголівською до Бульварно-Кудрявської, і почуття невдоволення й навіть роздратування не полишали його. Перед очима стояли вродлива пещена жінка й відгодований хлюст з нахабними очима. Він явно знущався з Мальцева, однак чому? Адже зацікавлений в заробітку!
Раптом Мальцев зупинився, здогадавшись, що занепокоїло його. Навіть облаяв себе за недогадливість. Цей жевжик у шикарній куртці точно водив його за ніс. Адже об’яви на стовпах вивішено вчора чи найдавніше позавчора, папір зовсім свіжий, чорнило не вигоріло на сонці, а Павлюк брехав, що вже встиг набрати гімнастичну групу. Точно — брехня, до того ж, нахабна брехня! Чорта з два він набере групу за два — три дні, людям тепер не до гімнастики, був би хліб і до хліба. А цей тип угодований, самовдоволений, видно, наїжений, не те що бідний вчитель, який шукає приробітку…
Однак навіщо тоді оголошення?
Мальцев вирішив, що самому йому не розібратися в цих хитромудрощах, викинув з голови пронозу в куртці з його тілистою дівкою, але назавтра вранці після оперативної наради в Колосникова пригадав і розповів про все начальству. Дивно, але Колесников поставився до повідомлення з цікавістю. Подумав і запитав:
— А може, це якийсь умовний сигнал? Ця записка на стовпі? Ти прийшов, прочитав, дізнався адресу й пиляй собі на Гоголівську до Павлюка… А Павлюк тобі якісь зведення чи щось інше…
— Отож, — зрадів Мальцев, — точно так, бо пика в цього Павлюка явно підозріла, офіцерську нагадує. Типове ваше благородіє.
— Ну, ти не загинай, — посуворішав Колесников. — А моя пика тобі кого нагадує?
— У тебе пролетарська, товаришу Колесников, нормальне робітничо-селянське обличчя, слово честі. Ти от голишся вряди-годи, а від того нахаби ще й одеколоном тхнуло…