Беата відповідала на вітання знайомих офіцерів, наче й не помітила живої статуї перед ворітьми. Але не могла не помітити — це знав не лише Франц, піймав кілька цікавих поглядів молодих есесівців, яких, очевидно, забавляла незвична ситуація: осміхалися очікуюче.
Ангель остережливо стиснув лікоть дружини і зробив крок убік, щоб обминути дівчину, та Беата не звернула уваги на осторогу, прошкувала прямо, наче попереду стояла не гола жінка, а манекен. І Франц зрозумів — Беату. Він підвів її до дівчини і зупинився за крок. Підняв стек і доторкнувся до ледь тремтячих дівочих грудей.
— Гарний екземпляр… — мовив байдуже.
І справді, дівчина не викликала в нього жодних емоцій, крім суто естетичних; був упевнений, що Беата знає і цінує це. Бо не визнавав інтимної близькості з жінкою без душевної симпатії. А яка може бути симпатія до ув"язненої з номером на руці? Він просто не міг уявити собі цього і, якщо б йому доповіли про таке, визнав би дивовижним і навіть порочним відхиленням від норми.
— Вона непогано складена… — провів стеком по округлій лінії тазу, легенько ткнувши у пружний мармуровий живіт.
Беата відступила на крок, оглядаючи.
— Гарна… — погодилась без ентузіазму. — Молода і вродлива, тільки стегна товстуваті…
Вона мимовільно зиркнула на свої стегна, прикриті тонким квітчастим шовком, наче порівнюючи, і залишилась задоволеною, бо запитала:
— За що її?
З юрби есесівців висунувся зовсім юний унтер-штурмфюрер, мовив глумливо:
— У неї визивний погляд, фрау Ангель!
— А-а… — сприйняла, як належне, Беата. Вона вже втратила інтерес до дівчини, обернулась до доктора, простягнувши руку для поцілунку. А може, лише удала, що втратила, бо в дверях прохідної (Франц помітив це) на мить загаялась, ще раз змірявши дівчину з ніг до голови, і ледь помітно зітхнула.
Ангелю захотілося заспокоїти дружину. Може, фігура в цієї ув"язненої і справді була кращою, та яке це мало значення? Франц любив тільки Беату, хоч груди в неї не пружинили так і лінія тазу не відзначалася такою досконалістю.
Але хто зрозуміє жінку і чи можливе це взагалі?
Змиваючи мильну піну, Ангель посміхнувся. Вчора він розпорядився відправити ту дівчину на газ, і хтозна, може, саме зараз вона піднялась у небо масним димом, розчинилася в повітрі і залишилась лише в його пам"яті, можливо, ще у чиїйсь.
Але що таке пам"ять людська?
— Беато! — покликав Ангель і, коли дружина просунула своє личко у ванну, запитав: — Пам"ятаєш ту, позавчора, біля воріт?
Беата нерозуміюче стенула плечима.
— Ну, ту… дівчину?..
— А-а… — протягнула байдуже, та очі засвітилися цікавістю. — Що з нею?
ebooksa