— Ви наче потовщали останнім часом! — засміялась вона.
— Ні, не так. Подумайте ще.
— Це не ваш костюм.
— Оце вгадали. Я купив його за великі гроші в одного службовця Акційного товариства.
— Шкода, що службовці такі вузькоплечі, — співчутливо зауважила Джой. — Але ви не сказали, як вам подобається моє обмундирування.
— Не можу, — сказав він. — Мені забиває дух. Мене наче громом ударило. Я вже й забув, що жінки мають руки і плечі. Завтра вранці я, як і мій приятель, прокинусь і скажу, що це був сон. Востаннє я бачив вас на Індіанці…
— Я й сама була схожа на індіанку, — перебила вона.
— Я не це хотів сказати. Там я довідався, що ви маєте ніжки.
— І я ніколи не забуду, що ви мій рятівник, — сказала Джой. — Відтоді я ввесь час хотіла вас побачити, щоб подякувати. (Він ніяково стиснув плечима). Ось чому ви сьогодні опинилися тут!
— Це ви запропонували полковнику запросити мене?
— Не йому, а місіс Бові. І я прохала її посадовити нас за столом поруч. До речі, слухайте й не перебивайте. Чи знаєте ви річку Моно?
— Знаю.
— Як виявилося, це багатюща, страшенно багатюща місцевість. Там кожна ділянка варта мільйон доларів і більше. Їх розібрали тільки цими днями.
— Пригадую, яка була навала на цей струмок.
— Отож вся річка і її притоки вкрилась паколами. Проте нижче «Знахідки» ділянку номер три ще ніхто не займав. Струмок так далеко від Доусона, що уповноважений дав шістдесятиденний термін на його реєстр. Паколи на ньому поставив Сайрус Джонсон. Але він кудись зник. Може, помер, а може, подався кудись річкою, ніхто цього не знає. Як би там не було, за шість день вийде термін. Людина, котра заб"є там паколи і перша зареєструється у Доусоні, одержить цю ділянку.
— Мільйон доларів! — промимрив Смок.
— Джілкрайст, що зайняв ділянку поруч, промиваючи один чан, набрав на шістсот доларів золота. А ділянки поруч ще рясніші.
— А чому ніхто про це не знає? — спитав Смок, не ймучи віри.
— Незабаром знатимуть. Вони тримали це довгий час у секреті. Хорошій запряжці собак за двадцять чотири години не складеш ціни. Вам треба одразу ж по обіді рушити в дорогу. Зробіть це якнайчемніше. Я все влаштувала. До вас прийде індієць з листом. Прочитавши його, ви вдасте, що дуже стурбовані, перепросите й підете.
— Я… я не зроблю цього.