Вона, захитавши головою, стулила вуста; сердитий і підозрілий погляд Шенка Вільсона спинився на Брекові.
— Може, ви скажете, в чім річ?
Брек почував себе ніяково, бо всі дивилися на нього.
— Він довго шептався ще й з Семом, — ввернув хтось.
— Слухайте, містере Брек, — пропалив Шенк Вільсон. — Ви перебили засідання і повинні пояснити, що це все значить. Про що ви там шепталися?
Брек несміливо відповів:
— Я хотів виміняти трохи харчів.
— На що?
— Звичайно, на пісок.
— Де ви дістали його?
Брек мовчав.
— Він вештався в верхів"ї річки Стюарт, — сказав хтось. — Тиждень тому я полював біля його табору. Він поводився таємниче.
— Пісок не звідти, — сказав Брек. — Там тільки моє гідравлічне пристосування.
— Ану, вивертайте кишені та показуйте свій пісок, — наказав Вільсон.
— Кажу ж вам, що це не звідти.
— Нічого. Ми хочемо подивитися.
Брек удав, що не хоче показувати золото, але всі дивилися на нього погрозливо. Тоді він поліз у кишеню, витяг бляшанку і стукнув нею об щось тверде.
— Витягайте все! — гукнув Шенк Вільсон.
І Брек витяг самородка, такого величезного та жовтого, якого ніхто з присутніх ніколи не бачив. Шенк Вільсон роззявив рота. Шестеро людей, тільки оком кинувши, метнулися до дверей. Вони збилися в дверях і з лайкою та вереском почали штовхатись. Суддя висипав золото на стіл. Побачивши великі самородки, ще чоловік шестеро метнулися до дверей.
— Куди ви? — гукнув Елі Гардінг, коли Шенк кинувся й собі.