— Ви з глузду з"їхали, — пробелькотів суддя Вітберг тремтячим голосом.
— Не смійте розмовляти зі мною такими непристойностями! — наказав Вотсон. — Ви що — не бачите мого скривавленого посинілого обличчя? Це ви мене побили, ви. Своєю правою рукою. Ви вдарили мене двічі — трах, бах! Учинили на мене жорстокий неспровокований напад. Моє життя в небезпеці, і тому я мушу захищатися.
Суддя Вітберг перелякано позадкував, забачивши, як Вотсон погрозливо стиснув кулаки.
— Якщо ви мене вдарите, то я накажу вас заарештувати! — пригрозив суддя Вітберг.
— Саме це я і казав Патсі, — почулося у відповідь. — І знаєте, що він зробив, коли я йому це сказав?
— Ні.
— А ось що!
І в ту ж мить правий кулак Вотсона поцілив судці Вітбергу прямісінько в ніс, і служитель закону гепнувся спиною на траву.
— Вставайте! — скомандував Вотсон. — Вставайте, якщо ви справжній джентльмен! І знайте, що це ж саме сказав мені Патсі.
Судця Вітберг не хотів уставати, і його підняли за комірець, але тільки для того, щоб підбити око і знову кинути на спину. І почалося побиття немовляти. Били суддю Вітберга гуманно і з науковою методичністю. Його натовкли по щоках, наляскали по вухах, а обличчя вимазали грязюкою. І увесь цей час Вотсон невтомно повторював, що саме так вчинив і Патсі Горан. Час від часу — і дуже обережно — дотепник-соціолог завдавав судді по-справжньому сильного удару.
А одного разу, вкотре піднімаючи бідолашного суддю за комірець, він навмисне буцнувся носом об голову цього достойного джентльмена. З носа відразу ж потекла кров.
— Ось бачите! — скрикнув Вотсон, задкуючи і рясно окроплюючи кров"ю перед своєї сорочки. — Це — ваша робота. Це ви вдарили мене кулаком. Ой, як боляче! Ви мене ледь не вбили! Я знову змушений захищатися.
І знову суддя Вітберг, у якого поцілив кулак Вотсона, полетів на спину.
— Я накажу вас заарештувати, — стогнав він, лежачи на траві.
— Саме це я й казав Патсі.
— Ви вчинили жорстокий — хлип! — і неспровокований — хлип! — напад.
— Це саме я чув від Патсі.
— Я накажу — і вас точно заарештують.
— Висловлюючись низьким стилем — дивіться не надірвіться. Бо я перший встигну запроторити вас до камери попереднього затримання.
І з цими словами Картер Вотсон вирушив униз по каньйону, сів на коня і поїхав до містечка.