— Там — чотири острови, і всі низькі, — відповів Маккой. — Першим з південного сходу йде Матуеруї — безлюдний і без входу до лагуни. Потім іде Тенарунга. Колись там жило з десяток людей, але зараз, мабуть, вони всі повмирали. Та все одно входу для суден там немає — лише для шлюпок, і на вході в лагуну глибина становить усього лише сажень. Решта островів — це Вехауга та Теуараро. Без входів до лагуни і без людей. Там немає підходящої обмілини для «Піренеїв». Краще туди не заходити, бо погубимо корабель.
— Це ж треба! — обурено скрикнув капітан Девенпорт. — Без людей! Без входів до лагун! Низькі! Якого ж тоді біса ці острови існують взагалі? — Ну гаразд! — несподівано гаркнув він, як збуджений тер"єр. — Ось на карті є іще ціла купа островів на північному заході. Що вони собою являють? Серед них є хоч один, де можна було б безпечно посадити на мілину мій корабель?
Маккой спокійно замислився. На карту він навіть не поглянув. Бо всі ці острови, рифи, шельфи, лагуни, входи та відстані були позначені на карті його пам"яті. Він знав їх так, як мешканець міста знає його будинки, вулиці й провулки.
— Папакена і Ванавана розташовані на заході чи на північному заході за сто з гаком миль звідси, — сказав він. Один — безлюдний, а на другому були люди, але мені сказали, що вони перебралися на острів Кадма. Як би там не було, а входу до лагуни немає на жодному з них. Далі на північний захід лежить острів Агунуї. Без людей і без входу.
— А за цими островами на відстані сорока миль простерлися іще два острови. Що ви можете про них сказати? — поцікавився капітан, відриваючи погляд від карти.
Маккой заперечно похитав головою.
— Парос та Манахугні — без людей і без входу. За ними, теж на відстані сорока миль, лежить Ненго-Ненго, і там також немає ні людей, ні входів до лагуни. Але недалеко від нього лежить острів Гао. Ото і є підходяще місце. Лагуна на ньому тридцять миль завдовжки і п"ять — завширшки. Там багато людей, і зазвичай можна поповнити запаси питної води. А крізь вхід до лагуни зможе пройти будь-який корабель, який тільки є на світі.
Він замовк і турботливо поглянув на Девенпорта, але той, схилившись над картою з циркулем у руках, лише стиха простогнав від досади.
— А ближче ніде немає острова із входом до лагуни?
— Ні, капітане, цей острів — найближчий.
— Та до нього ж цілих триста сорок миль! — повільно, з розстановкою мовив Девенпорт. — Я не можу ризикувати життям цих людей, за яких я несу відповідальність. Я затоплю корабель на островах Актеон. Шкода, «Піренеї» — добра посудина! — з жалем у голосі додав він і скоригував курс, цього разу зробивши більшу, ніж зазвичай, поправку на західну течію.
Через годину небо вкрили хмари. Південно-східний пасат і досі тримався, але по морю розгулялися шквали.
— Ми будемо там о першій, — впевнено заявив капітан. — Щонайпізніше — о другій. Містере Маккой, ви посадите корабель на мілину на тому острові, де є люди.
Сонце так і не вийшло з-за хмар, а о першій годині землі ніде не було видно. Капітан Девенпорт, стоячи на кормі, похмуро спостерігав за тим, як здіймався й опускався на хвилях корабель.
— Господи милосердний! — раптом скрикнув він. — Ви лишень погляньте! Це що — східна течія?
Містер Коніг скептично скривився, а Маккой був незворушний, однак зазначив, що на островах часто трапляються східні течії. За кілька хвилин несподівано налетів шквал, вітрила «Піренеїв» безсило обвисли, і корабель важко загойдався на підошвах хвиль.
— Де глибоководний лот? Гей ви, погляньте сюди! — капітан Девенпорт тримав линву лота і дивився, як його зносило на північний схід. — Дивіться, дивіться! Можете самі потримати і пересвідчитися.
Маккой та перший помічник зробили, як він сказав, і відчули, як натягується і несамовито вібрує линва в чіпких обіймах припливної течії.
— Течія швидкістю чотири вузли, — зазначив містер Коніг.
— Східна течія замість західної, — додав капітан, з осудом витріщившись на Маккоя, як наче то була його провина.