Він підвівся, міцно потиснув мені руку і випорожнив свою туго набиту жилетну кишеню. Я сховав їх, а сам далі пихкав старою.
— Ви якраз той, кого мені треба, — урочисто промовив він. — Цей ось матеріал (він поляскав по моєму рукопису) — перший постріл у кампанії. Ви зробите ще багато інших, поки ми не доможемося свого. Я шукав вас не один рік. Ну, згоджуйтесь на передові.
Але я тільки похитав головою.
— Ну ж бо! — наполягав він. — Облиште ці витребеньки. Ви мусите працювати в «Дзвінку». Він зголоднів за вами, жадає вас, не буде щасливим, поки не дістане вас; Ну, то як?
Одне слово, він намагався вкоськати мене, та я був непохитний, наче скеля, і через півгодини Головний Спарго здався.
— Але пам"ятайте, — сказав він, — коли б ви передумали, мої двері завжди відкриті для вас. Де б ви не були, — телеграфуйте, і я вишлю дукати на проїзд.
Я подякував і спитав про платню за свою статтю — «інформашу», як назвав її Спарго.
— О, як звичайно, — сказав він. — Одержите в перший четвер після публікації.
Тоді мені зараз доведеться попрохати у вас декілька…
Він глянув на мене з усмішкою:
— Та кажіть вже, не муляйтесь. Що там?
— Бачите, — пояснив я, — мою особу нікому посвідчити, отож краще готівкою.
І він заплатив готівкою, — тридцять «брязкал», як одно («брязкало», дорогий мій Анаку, це долар), а я натиснув на колеса… га? — ну, тобто пішов собі геть.
— Блідолиций юначе, — сказав я Церберові. — Ось тепер мене таки витурили. (В його посмішці засвітилась квола радість). І на знак моєї щирої поваги до тебе ось маєш… (очі його лиховісно блиснули, і він рвучко підніс руку на захист від сподіваного удару)… цей скромний дарунок на спогад.
Я мав намір сунути йому в руку п"ятидоларову монету, та хоч це й було для нього повною несподіванкою, хлопець виявився спритнішим за мене.
— Заберіть ви своє лайно! — огризнувся він.
— Таким ти мені ще більше подобаєшся, — заявив я, додавши ще одну таку саму монету. — Маєш успіхи. Але це мусиш узяти.
Він відсахнувся, загрозливо рикнувши, однак я схопив його за шию, витряс із нього всю душу і лишив лежати оберемком з тими двома монетами в кишені. Та ледве ліфт рушив з місця, як обидві монети дзенькнули об верх кабіни і полетіли вниз попри стіну шахти. Сталось так, що дверцята у кабіні були незачинені; я встиг простягти руку і перехопити гроші. У хлопця-ліфтера очі полізли рогом.
— Отак я їх завжди, — сказав я, кладучи монети до кишені.
— Якась гава впустила, — прошепотів ліфтер перелякано.