— Політична поліція… Прошу сюди! — офіцер широко розчинив перед Хауссоном двері.
Дівчина, що сиділа на дивані, підвелася, коли зайшов Хауссон.
Майор зміряв її зневажливим поглядом і, не скидаючи пальта, сів за стіл.
— Прошу вас сюди, — сухо промовив він і вказав дівчині на стілець. — Що там у вас? Тільки коротко. Мені ніколи.
— Ви з політичної поліції? — недовірливо запитала дівчина.
— Якщо хочете, так… Але кажіть коротко! Мені ніколи.
Така поведінка Хауссона трохи збентежила Посельську. Розраховували, що її прихід викличе тут великий інтерес і їй нададуть можливість детально викласти ретельно розроблену версію своєї втечі в Західну зону. А тепер треба було спішно вибирати найцікавіше для них.
— Моє ім’я Анна Лорх. Мого батька, колишнього офіцера морського флоту, Вільгельма Лорха, вчора ввечері після провалу групи людей, які мали зв’язок з букіністом з Гельмутштрасе, арештовано.
— А звідки ви знаєте про цих людей і навіть про якогось букініста? — глузливо спитав Хауссон.
— Я ж сама була зв’язана і з цими людьми, і з букіністом! — Наче дивуючись недогадливості Хауссона, відповіла Посельська.
— А що це за люди, і, нарешті, чому вони мають цікавити нас?
— Ці люди: Зігмунд Лісовський, Альма Гуц, сам букініст, Арнольд Шокман та інші. Я була добре з ними знайома.
— Я їх не знаю! — роздратовано сказав Хауссон і подивився на годинника. — Що ви хочете від мене?
— Прошу політичного притулку, — втомлено промовила Посельська. Вона була страшенно збентежена. Невже в розробці операції допущено помилку, і група букініста справді не зв’язана з відомством Хауссона?
— Це найпростіше! — розсміявся майор, підводячись. — Вважайте, що вам притулок уже надали. — Хауссон кивнув на офіцера, що стояв під стіною. — Вони це оформлять за п’ять хвилин. Більше у вас до мене нічого немає? — Не чекаючи відповіді Посельської, Хауссон пішов.
Наташа у супроводі офіцера спустилась на перший поверх комендатури. Там їй дали реєстраційну картку, і вона сіла до столу, щоб заповнити її.
— Здасте картку ось сюди. — Офіцер показав на чиновника, який сидів за високою стойкою. — Тут же ви одержите потрібні документи. Вибачаюсь, але в мене теж справи. — Загострену фізіономію офіцера трохи пом’якшила ввічлива посмішка. — Бажаю успіху!
Офіцер знову піднявся на четвертий поверх, де в одній з кімнат його нетерпляче ждав Хауссон.
— Ну, що вона?
— Заповнює реєстраційну картку. Пробачте, що я вас потурбував, але мені здалося, що вона може до деякої міри зацікавити вас. Я подумав…