— Ні. Про доставку продовольства, до речі, в газетах взагалі не пишуть.
— Он як! Значить, німці можуть цього і не знати?
— Так. Але хліб, масло, цукор є. А це певніше і смачніше за газетні повідомлення.
— Ну, а коли сказати населенню, що за хліб і масло з Німеччини вивозять всі її національні багатства?
— Безперечно, сказати можна, — посміхнувся Суботін, — тільки треба дуже хитро сказати.
Хауссон замислився, запитливо дивлячись на Суботіна. Майор починав довіряти офіцерові все більше. Шкода тільки, що він не Кованьков, який напевно знає багато, але мовчить. І раптом постала думка: а чи не доручити цьому офіцерові обробити Кованькова? Адже росіянин з росіянином швидше порозуміються.
— Так от щодо Кованькова, про якого я вас питав… Він поводиться дуже безглуздо — вперто мовчить. Чи не могли б ви вплинути на нього? Він, очевидно, більше поінформований, ніж ви, з питань, які цікавлять нас Його впертість нерозумна.
— Він утік сюди сам? — швидко спитав Суботін.
Хауссон посміхнувся.
— З нашою допомогою.
— А точніше? Це ж для мене важливо знати, перш ніж розмовляти з ним.
— Так, ми його взяли.
— Це гірше. — Суботін замислився, потім заговорив, ніби розмірковуючи вголос: — Тут уже зовсім інша психологія, інший стан. Для мене питання переходу на Захід було, так би мовити, підготовлене усім ходом останніх подій мого життя, а для нього це несподіванка. В нашому середовищі чимало фанатиків радянської ідеї, цього не можна забувати. Проте все-таки спробую…
Можна зрозуміти, як важко було Суботіну вдавати цілковитий спокій, адже йому в руки йшло те, заради чого провадилась уся ця рискована операція.
31
Суботін вимагав, щоб розмова відбувалася без свідків! Хауссон не заперечував, але сказав:
— Буде тільки один невидимий свідок — мікрофон.
— Це можна, — подумавши, згодився Суботін. — Коли відбудеться розмова?
— Спочатку я хотів би просити вас зробити коротку заяву для преси і радіо.
Суботін посміхнувся.