— Чи не думаєте ви, майоре, — посміхнувся генерал, — що ця скандальна історія буде поставлена вам в заслугу?
— Ні в якому разі, — швидко відповів Хауссон. — За свою особисту провину я готовий зазнати кари.
У кабінеті довго панувала мовчанка. Потім генерал сухо сказав:
— У Берліні ви не можете залишитись. Гадаю, вам доведеться прийняти нашу нову школу в Мюнхені. Я сьогодні домовлюся з центром. Треба, майоре, щоб минув час і забулась ця жахлива історія.
— Ну що ж, я згоден! — майже весело сказав Хауссон. — Тим більше, що в сучасному бурхливому житті все забувається дуже швидко.
— Не тіште себе надією, майоре. Схід відповів на наші удари цілою серією контрударів. У нас склалося дуже напружене становище.
Хауссон посміхнувся.
— Людей, що застаріли, як ми з рами, замінять новими, і справа поліпшиться… Що ви пропонуєте зробити з другим росіянином і його німкенею?
— Я дивився його досьє… — генерал знизав плечима. — Цей нібито підвести не може. В якому стані він зараз?
— Засмучений. Пригнічений. Брався власноручно застрілити лейтенанта.
— От-от. Боюсь, що він тільки на такі діла і здатний.
— Не думаю, генерале. Цей чоловік не дурний. А головне, всі шляхи назад у нього відрізані.
— Сьогодні росіяни повторили вимогу видати його.
— Що їм відповіли?
— Знову нічого. Але я дав інтерв’ю західноберлінській газеті. Заявив, що цей російський офіцер гам обрав Захід і даремно радянське командування, вперто не бажаючи зрозуміти принципів західної демократії, добивається, щоб ми розпорядилися долею людини і позбавили її можливості жити так, як вона хоче. Словом, ми на їхні вимоги просто не відповідатимемо, і край.
— Чи не можна було б його використати в школі? — запитав Хауссон. — Адже він знає Росію, її порядки, звичаї…
Генерал похитав головою.
— Не знаю, майоре, не знаю… От, якщо центр вирішить довірити вам школу, тоді ви самі це питання й вирішите… До речі, німкеню, з якою сплутався цей росіянин, треба усунути. Виженіть її к бісовій матері!
— Це може вплинути на капітана Скворцова… — обережно заперечив Хауссон.
— Ми не шлюбна контора, майоре! — роздратовано промовив генерал. — Вона не потрібна. Виженіть —і годі…