Наташа вийшла з готелю і мало не зіткнулась з чоловіком, який усі ці дні ходив за нею слідом. Він посторонився і, трохи піднявши капелюха, пробурмотів пробачення. Але за Наташею не пішов.
Обмінявши марки, Наташа повернулась до готелю. На порозі її засліпив спалах фоторепортерської лампи. Всі, хто був у вестибюлі, проводжали її зацікавленими поглядами. Наташа все зрозуміла: мабуть, поки вона ходила, радіо вже розтрубило про прес-конференцію. Портьє, одержуючи від неї гроші, сказав, усміхаючись:
— Ви зробили прекрасну рекламу нашому готелю.
Чоловік, з яким Посельська зіткнулась біля входу, сидів у кріслі в глибині вестибюля і поглядав на неї з незрозумілою посмішкою. До стойки портьє підійшов і став поруч з Наташею якийсь літній, пом’ятий чоловік.
— Прошу пробачення. Кілька запитань для газети.
— Я втомилась… — Наташа хотіла піти, але кореспондент заступив їй дорогу.
— Тільки два запитання. На попередній прес-конференції вас відрекомендували як наречену російського офіцера. Де він тепер?
— Не знаю.
— Чудово. І ще одне питання: чи розраховуєте ви стати дружиною того офіцера і коли?
— Це наша особиста справа. — Наташа безцеремонно відштовхнула кореспондента і швидко збігла сходами.
У номері прибирала літня німкеня. Побачивши хазяйку кімнати, вона вимкнула пилосос і з відвертим презирством глянула на Посельську.
— Ви справді німкеня? — раптом із злістю спитала вона.
— Так, німкеня, — втомлено відповіла Наташа, вішаючи на плічка пальто.
— Як вам тільки не соромно займатися такими справами!
— Якими саме?
— Брудними — ось якими! — прибиральниця сердито висмикнула штепсель пилососа. — Що поганого вам зробили росіяни?.. Знищили зграю Гітлера? Так? — Жінка дивилась на Посельську з обуренням і гнівом.
Наташа в цей час гарячково обмірковувала, як поводитись у такій несподіваній ситуації.
— Я порадила б вам, — твердо сказала вона, — не сунути свого носа куди не слід. Забирайтесь геть!
Грюкаючи пилососом, прибиральниця вийшла з номера. Наташа зітхнула: «Я зробила правильно. Це могло бути і провокацією… Але що ж все-таки з Суботі-ним? Чи знайшов він можливість повідомити про себе? Як діяти мені самій?.. Ясно поки що одне: треба якийсь час перечекати».
Минуло ще три дні. Від Суботіна не було ніяких вістей. Перестали цікавитися Наташею і люди Хауссона. Вже тричі під час зустрічей із зв’язковими Посельська умовленим кодом передавала одне й те саме: «Нічого нового. Становище Суботіна невідоме…»