Тім Кінен і далі стояв на місці, але Скотт не звертав уже на нього уваги. Йому пощастило втиснути дуло крізь зуби з одного боку. Тепер він силкувався висунути його з другого боку. Домігшись цього, він почав помалу й обережно рознімати щелепи, а Метт тим часом потроху звільняв з пащеки складки шкури Білого Ікла.
— Держіть свого пса! — наказав Скотт власникові Черокі.
Той, слухняно нахилившись, міцно вхопився за бульдога.
— Ну, тягніть! — крикнув Скотт, зовсім розтулюючи щелепи.
Дарма що бульдог дуже опирався, собак розтягли в різні боки.
— Заберіть його! — скомандував Скотт, і Тім Кінен поволік бульдога в юрбу.
Біле Ікло кілька разів пробував звестись на ноги, та марно. Раз він навіть спромігся встати, але ноги під ним підігнулися, й він, захитавшись, знову повалився на сніг. Очі йому поскляніли й напівзаплющились, щелепи розтулилися, і з пащеки висунувся вкритий брудною піною язик. Біле Ікло мав вигляд задушеного на смерть собаки. Метт уважно його обдивився.
— Ледве теплий, — сказав він. — Хоча ще дихає. Красень Сміт звівся й підійшов глянути на Білого Ікла.
— Метте, скільки коштує добрий запряжний собака? — запитав Скотт.
Погонич, стоячи все на колінах над Білим Іклом подумав хвильку.
— Триста доларів, — сказав він.
— Ну, а коли він увесь пошматований, як оцей? — запитав Скотт, штурхнувши злегка ногою Білого Ікла.
— Половину, — вирішив погонич. Скотт обернувся до Красеня Сміта.
— Чуєте, містере Гаде? Я беру вашого собаку й даю вам за нього півтораста доларів.
Він дістав гаманця й відлічив гроші. Красень Сміт, не доторкнувшись до них, заклав руки за спину.
— Я не продаю, — сказав він.
— Ні, продаєте! — запевнив його Скотт. — Продаєте, бо я купую. Ось вам гроші. Собака мій.
Красень Сміт, так само тримаючи руки за спиною, трохи позадкував.
Скотт ступнув до нього й замахнувся рукою. Красень Сміт пригнувся, сподіваючись удару.
— Я маю на нього право, — запротестував він.