— Ану — потряси її трохи! — крикнув вусань водієві бульдозера і ще щось додав по-англійському.
Бульдозер ревнув загрозливо, крутнувся на одній гусениці, зайшов збоку. Ніж-відвал у цього бульдозера був не рівний, а складався ніби з двох, поставлених під кутом один на одного, утворився ніби тупий ріг з гострими ребрами. Бульдозер ревів-газував, розхитував ножем пальму. Янг бачив, як метлялася вгорі мати, міцно обхопивши стовбур руками й ногами і щодуху репетуючи. Бачив, як щирив зуби в дурній посмішці водій-здоровило, висунувшись з кабіни; мабуть, забава йому подобалась.
— Матусю, не треба! Матусю, зла-азь! — кричав, голосно плакав Янг.
— Стривайте, душогуби! — зайшов наперед і щосили вперся у відвал бульдозера батько. — Вона злізе! Вона вже злазить! — і знову виставив для захисту образок Вішну.
Але що було водієві до їхнього бога, коли він, видно, і свого не поважав.
І раптом… страшенний тріск, пальма зламалася в тому місці, куди впирався бульдозер. Махрова верхівка, описавши велику дугу, впала на землю. Батько ледве встиг відхилитись: кінець дерева, його прикорень, теж майнув у повітрі, бухнув на землю.
Янг пронизливо закричав, аж самому вуха заклало, кинувся до матері…
І хай би він краще не бачив її такою!..
Нехай би навіки вона зосталася в його пам"яті з живим і чистим, таким добрим і рідним обличчям.
— Ма-а-а-а… а-а-а!!! — Янг боявся підступитись до того, що лишилось від матері, що видно було з-під пальмового стовбура. А батько підбігши, побілів і онімів, очі його стали каламутними, мов у божевільного…
Бульдозерист висунувся з кабіни вже до пояса, витягував шию, вдивлявся вперед, у те місце, де лежала розтрощена жінка, дурнувато кліпав білими повіками.
Вусатий поліцейський рушив з місця, потоптався, покликав до себе ще одного. Закидали матір пальмовим листям і поштовхали Янга і батька в спини: «Ви їй уже нічим не допоможете… Сама винна… Бог покарав її за непокору…»
Під Деревом Сходів тривав розрахунок. Ланцюжком, навантажені хатнім скарбом і живністю, проходили поди. Чиновник у чорній шапочці видавав тим, кого називав Лі Сунь, чеки.
— А цей мені винен… Узяв позику під майбутній урожай і не повернув. Йому виписуйте половину, двадцять п"ять доларів. А двадцять п"ять — мені! — указував крамар. — А цьому двадцять досить — решту мені… Цей теж заборгував… І цей!
У руці Лі Суня була вже добра пака чеків. Долари — це найкраще: ні їсти не просять, ні місця багато не займають.
Мансурів батько з братом несли Мансура на саморобних ношах. У хлопця була перев"язана голова. Він міцно притискав до себе собаку.
Уже наї катері Мансурові обійми послабшали, і собака вислизнув із рук. Високий на зріст матрос, який поспішав у рубку до штурвала, спіткнувся об собаку, той заскавучав, відскочив, потрапив під ноги ще одному. Другий швиденько схопив собаку за шкірку і шпурнув за борт. Мансурів батько не встиг ні спіймати його, ні де-небудь сховати.
Катер заревів, заторохтів мотором, швидко пішов до виходу з лагуни. У тінистих бурунах, що вусами розходилися за кормою, довго ще гойдалася собача голова. Собака плив услід, з останніх сил молотив лапами по воді.
«А де наша свинка?!» — раптом схопився Янг. Зовсім не міг пригадати, коли вона вирвалася від них, коли її загубили.
А далі було забуття. Може, спав, а може, був непритомним…
ebooksa