Гострі очиці в Лі Суня…
— Гей, ви! — помітив він Янга і Туна, які залягли під кущами і стежили, що діється в лагуні і на березі. — Покличте сюди Ганеша! І швидко: одна нога тут, друга там!
Янг і Тун показали йому язики, перекривили і… зникли в гущавині.
— Не покличуть. Але я сам знаю, де Ганеш живе і де той розбійник. Будь ласка, йдіть за мною! — покликав він поліцейських.
Амару зловили, привели під Дерево Сходів. Привели старосту.
— Іменем Його Величності султана!.. За замах на священну і недоторканну приватну власність!.. — вигукував високим, ледь не зривався, голосом чиновник, ніби виступав перед багатолюдним натовпом.
Амару поліцейські кинули на землю й відлупцювали бамбуковими палицями. Так само побили й Ганеша — за то, що зовсім розбестив своїх односельців, не стежить за порядком. Добре побили — не зміг підвестись.
— Не прикидайся, негіднику! — почали штовхати його ногами. — Скажи спасибі, що не арештували й не віддали до суду!
Але Ганеш не вставав.
— Краще зовсім добийте… Я не переживу цього сорому… — стогнав він.
Знову підрядився скликати всіх крамар Лі Сунь.
Поки люди збиралися, поліцейські знемагали від спеки. То один, то другий брали кокосові горіхи, одним ударом зрубували їм маківки, ніби голови ворогів султанату і смоктали сік. Підносили й американцеві-офіцерові, який стояв тут таки і байдуже дивився на екзекуцію.
Прийшло зовсім небагато людей — може, третина тих, що були вчора на сході.
Топким гавкітливим голосом чиновник говорив, що часу на роздуми у людей було багато. Тепер усі мають зібратися за дні години. У лагуні біля берега на них чекають катер і вельботи, американці всіх безкоштовно доставлять на Гірський.
— Хто голова сім"ї, будете підходити сюди по допомогу. Кожному буде вручено чек на пред"явника, по чеках можна на Гірському або на Головному в конторах банку одержати п"ятдесят доларів.
У відповідь чувся тільки плач-скиглення, ніби в людей уже й сили не було, щоб заплакати на весь голос. Не переставав стогнати і Ганеш.
Потім говорив офіцер, а чиновник перекладав. Американці нікого не будуть звинувачувати, що поранили їхнього солдата.
— Сталося непорозуміння, якого більше, я сподіваюся, острів"яни не допустять. — Голос офіцера був ледь не батьківський.
— А як же… А як же тоді… — застогнав, закашлявся кров"ю Ганеш. — Ваш солдат двох наших застрелив!.. І йому нічого за це не буде?!
Чиновник швидко переклав сказане офіцерові.
ebooksa