«Почекаю ще… Він же голодний, повинен примчати… Але ж і всиплю, ох і всиплю!»
Примусив себе сісти на ту саму лавку, хоч зовсім не сиділося. Хотілося зірватися з місця і кудись бігти. А куди?
Вертаючись від Крафта, пройшли повз лавку Судзір з тим ловцем. Обидва глянули на Раджа, але нічого не сказали. Не зачепив і Радж Судзіра запитанням — хай ідуть.
Вирішив прийняти душ. Легше буде тілу, полегшає, може, й на душі. Та й час скоріше спливе: просто сидіти й чекати було нестерпно.
Довго стояв під слабкими, зовсім не було напору, струминками…
Витирався у прихожій, де були шафочки, ще довше. Почув, що Судзір не попрощався з гостем, там навіть чарки дзвенять. Не інакше як відзначають бариш, добре злупили шкуру з Крафта. «Поздоровляю… Тримайся тепер…» «І тебе поздоровляю… Тепер — Гірський?» — «Не обзиваються поки що. Та ніде не дінуться…» Розмова приглушена, іноді можна розібрати тільки окремі слова. Вино чи коньяк потроху розв"язувало язики, заговорили голосніше. Уже й деякі фрази можна розібрати.
Судзір:
— Це легко було зробити. Як і з тим… Я ж на місці… А навіщо?
Ловець:
— Закон є закон.
Судзір:
— Я переконав тоді… Шеф передав, що згоден почекати. Він нам ще буде потрібний… Особливо тепер.
Ловець:
— Ну, дивись. Сам знаєш… що на карту поставлено. Потім пізно буде розкаюватись!
Судзір:
— У будь-який момент устигну. Він не донощик, у поліцію не бігав. І в лікарню тоді не ходив… У роботі старанний… Потенційний дресирувальник.
Рипнули й грюкнули в Судзіра двері. Голоси зовсім затихли. І Радж зрозумів акустичний фокус: чути тільки тоді, коли відчинені двері у персональну Судзірову душову.
Про кого зараз говорив, кого мав на увазі Судзір? Знову якісь підозрілі розмови, невідомі плани.
У Судзіра зашуміла, захлюпала вода. Чи сам він, чи гість зайшов пополоскатися.
«До міста треба… Купити чогось, хоч макаронів якихось… Трохи олії ще є…» — думав, замикаючи комору.
ebooksa