Відпливши не далі як на двісті ярдів, матка завернулась і помчала на судно, але знов схибила й тільки зачепила спиною форштевень, однак «Мері Тернер» осіла кормою в воду по фальшборт. І це ще було не все. Мартін-гік полетів, ватерштаг і ватербакштаги правого борту луснули, як ниточки, а бушприт повернувся під прямим кутом ліворуч і задерся вгору, підтягнутий ще цілими форстень-штагами. Форстеньга хвильку хилиталась угорі, тоді гримнула на палубу, а бушприт заривсь у воду, відломився зовсім від форштевня й поволікся на штагах біля борту.
— Вгамуйте свого собаку! — вереснув Нішіканта до Доутрі. — Бо я його…
Майкл на руках у стюарда грізно гарчав — не лише на морське страховище, а на цілий ворожий, небезпечний всесвіт, що так переполошив двоногих богів його плавучого світу.
— А от і хай гарчить, — огризнувся Доутрі. — На злість тобі. Це ж через тебе ми в таку халепу влетіли, і спробуй тільки зняти руку на мого пса, то вже не побачиш, чим усе скінчиться, лихварю паскудний!
— Правда, правда, — схвально закивав головою Старий Моряк. — Стюарде, чи не можна б знайти шмат парусини, або укривало, або ще щось м"яке й широке, бо оця линва прикро мені ріже там, де в мене ребер нема.
Доутрі передав Майкла на руки старому.
— Подержіть його, сер. А як цей лихвар хоч пальцем торкне Кілені-боя, заплюйте йому очі, вкусіть його, що хочете. Я вмить обернуся, він не встигне вам нічого зробити. І кит доти ще не стукне нас А Кілені-бой хай гарчить і гавкає, як хоче. Одна волосинка з нього варта більш, ніж ціла гурма смердючих лихварів.
Доутрі кинувся в каюту Старого Моряка й за мить вернувся з подушкою та трьома простиралами. Ними він вправно, міцно й вигідно прив"язав старого, підмостивши подушку, тоді забрав у нього собаку.
— Вже є вода, сер, — гукнув помічник. — Шість дюймів… ні сім дюймів води.
Матроси гайнули через повалену форстеньгу та плутанину снастей на бак, до кубрика — пакувати своє манаття.
— Містере Джексоне, спускайте шлюпку з правого борту, — наказав капітан, не зводячи очей з кита, що знову розганявся, залишаючи за собою пінявий слід. — Не на воду, а тільки вивісьте на талях за борт, бо ця чортова потвора і її потрощить. Нехай висить напоготові, а матроси тим часом хай виносять свої речі та складають у неї припас — харчі й воду.
Шлюпку рознайтовили, взяли на талі, тоді матроси прожогом кинулися до снастей і похапалися за них. Цей раз удар припав посередині лівого борту, і з юту видно було й чутно, як довгий борт увігнувся пружно й випрямився, ніби аркуш картону. Шхуну так накренило, що правий фальшборт зарився в воду, а коли судно різко гойднулось назад, зачерпнута вода перекотилась через палубу, обливши моряків біля шлюпки по коліна, і ринула в шпігати лівого борту.
— Підіймай! — командував з юту капітан. — Винось за борт! Стій! Закріплюй фали! Міцніш!
Шлюпку вивісили за борт, планширом упорівень з поруччям «Мері Тернер».
— Десять дюймів, сер, і прибуває швидко, — доповів помічник, тичкою вимірявши воду в трюмі.
— Я йду по прилади, — сказав капітан Доун, рушаючи до кают-компанії. Уже спустившися до половини в люк, він спинився й глузливо кинув на Нішікантину адресу: — І по єдиний наш хронометр.
— Півтора фути, й прибуває, сер! — гукнув йому вслід помічник.
— Треба вже й нам збиратися, — рушаючи за капітаном, сказав Грімшо Нішіканті.
— Стюарде, йдіть униз і спакуйте мою постіль, — звелів той, — За решту я сам подбаю.
— Ідіть к бісовій матері, містере Нішіканто, і свою решту можете взяти з собою, — незворушно відмовив Доутрі й зразу, обернувшись до Старого Моряка, сказав шанобливо й заспокійливо: — Подержіть ще Кілені, сер. Я піду поскладаю ваші речі. Що б ви хотіли насамперед забрати?