Джеррі-Островик

Берег Вайкікі,

Гонолулу, Оагу, Територія Гаваї,

5 червня 1915 р.

РОЗДІЛ І

Поки містер Гегін не схопив його раптом під пахву й не ступив у корму вельбота, який дожидав біля берега, Джеррі й гадки не мав, що з ним скоїться щось лихе. Містер Гегін був хазяїн Джеррі, укоханий хазяїн, усі шість місяців, скільки Джеррі жив на світі. Джеррі не знав, що містер Гегін це «хазяїн», бо такого слова не було в словнику золотаво-рудого ірландського тер"єра з гладенькою шерстю. Однак для Джеррі слова «містер Гегін» означали якраз те, що розуміють люди під словом «хазяїн», коли йдеться про їхні стосунки до своїх собак. Джеррі чув, що цими двома словами завжди звертаються до його хазяїна клерк Боб і Дербі, наглядач над плантацією. І так само завжди зверталися до нього ті двоногі істоти людської породи, що вряди-годи, як оце на «Еренджі», навідували Меріндж.

Та собаки зі своїм собачим розумом, невиразним, але бистрим, і відданою собачою вдачею цінують своїх хазяїнів вище й люблять їх дужче, ніж вони того заслуговують. «Хазяїн» для них означає щось більше, куди більше, ніж для людей. Людина вважає себе хазяїном свого собаки, але собака «вважає свого хазяїна богом.

Правда, й слова «бог» не було в словнику Джеррі, хоч він уже розрізняв і пам"ятав чимало слів. Знов-таки, це слово для нього заступали слова «містер Гегін». У серці й голові Джеррі, в тому таємничому осередді всіх його велінь, що називається свідомістю, ці слова посідали те саме місце, що слово «бог» у свідомості людській. Для Джеррі «містер Гегін» означало те саме, що «бог» для побожних людей. Коротше сказати, містер Гегін був богом Джеррі.

І ось, коли містер Гегін, чи бог, чи назвіть його як знаєте, раптом владно підхопив Джеррі з землі, взяв його під пахву й ступив у човен, а веслярі-тубільці відразу налягли на весла, Джеррі вмить стривожено відчув, що починає діятись незвичайне. Доти він ніколи не бував на борту «Еренджі», яка тепер ближчала й виростала в його очах з кожним замахом і сплеском весел у руках веслярів.

Лише за годину перед тим Джеррі прибіг від будинку на берег подивитись, як відпливає «Еренджі». За півроку, прожиті на світі, він уже двічі зазнавав такої втіхи. І то була неабияка втіха — гасати по білому піску з розкришених коралів і під мудрим проводом Бідді й Теренса брати участь у метушні на березі, а то й самому збивати ще більшу.

Там була нагода поганятися за чорношкірими. Джеррі-бо вродився на світ, щоб їх ненавидіти. Він змалечку, ще писклятком, довідався, що Бідді, його мати, і Теренс, батько, ненавидять чорношкірих. Це істоти, на яких слід гарчати. На чорношкірого, що поткнеться в садибу, якщо тільки він не служник, слід нападати, кусати його й шарпати. Так робила Бідді. Так робив і Теренс. Тим самим вони служили своєму богові, містерові Гегіну. Чорношкірі були двоногі створіння нижчої породи, що працювали, як раби, на двоногих білих панів, жили в бараках ген осторонь садиби й не сміли навіть підходити до оселі своїх володарів, такі вони нікчемні.

Але ганяти їх — діло не зовсім безпечне. Джеррі те засвоїв, тільки-но трошки навчився бігати. Доводилось ризикувати. Поки був поблизу містер Гегін, чи Дербі, чи Боб, чорношкірі все терпіли. Та траплялося ж і так, що нікого з білих панів не було поблизу. Тоді досвід нагадував: «Уважай — чорношкірі!» І ганяти їх можна було тільки з належною осторогою. Бо вони, коли не бачили білі пани, мали звичай не тільки супитись та бурчати, а й нападати на собак із камінням та дрючками. Джеррі бачив раз, як перепало його матері, та й сам, перше ніж навчитись обережності, скуштував у бур"яні дрючка від Годамі — тубільця, що носив на грудях порцелянову дверну ручку, почеплену на шию за шнурок, сплетений з кокосового волокна. Навіть більше: Джеррі пам"ятав ще одну пригоду в бур"яні, коли вони вдвох з братом Майклом напали на Овмі, іншого тубільця, прикметного тим, що він носив на грудях трибки з поламаного будильника. Тоді Майкл так дістав по голові, що ліве вухо його навіки лишилося скалічене, зморщене й химерно стирчало догори.

І це ще не все. В Джеррі були ще один брат Петсі й сестра Кетлін, але два місяці тому їх не стало. Великий бог, містер Гегін, бігав тоді розгніваний по всій плантації. Обшукували й джунглі. Півдесятка чорношкірих відшмагали. Одначе містер Гегін так і не спромігся розгадати таємницю зникнення Петсі й Кетлін. Але Бідді й Теренс усе знали. І Майкл та Джеррі теж знали. Чотиримісячні Петсі й Кетлін попали в кухонний казан у бараках, а їхні ніжні щенячі шкурки спалено. Джеррі знав це, так само як і його батько, мати й брат, бо вони несхибно розчули запах смалятини, і розлючений тим злочином Теренс навіть напав на винуватця, служника Могома, за що містер Гегін насварив і вдарив свого собаку, — він же не чув запаху й нічого не зрозумів, однак завжди вимагав ладу й послуху від усіх у своїй господі.

Але на березі, коли тубільці, що відробили термін, сходилися туди зі своїми скриньками на головах, щоб відпливти на «Еренджі», ганятися за чорношкірими було безпечно. То була добра нагода поквитатись за давні кривди — остання нагода, бо тубільці, які відпливали на «Еренджі», більше не вертались. Ось і цього ранку Бідді, згадавши, як колись її нишком ударив чорношкірий Лерумі, вчепилась йому зубами в голу литку, аж він з переляку поточився й гепнувся в воду разом зі скринькою й усім манаттям, а потім ще й посміялася з нього під надійним захистом містера Гегіна, що теж весело вишкірив зуби, дивлячись на ту сценку.

Крім того, на борту «Еренджі» звичайно був хоч один дикунський собака, і Джеррі та Майкл могли досхочу гавкати на нього з берега. Одного разу Теренс, зростом не набагато менший від ерделя, а відвагою нітрохи не гірший — Том Гегін називав його Теренсом Безстрашним, — спопав на березі такого собаку й завдав йому знаменитої прочуханки. Джеррі, Майкл і Петсі та Кетлін, тоді ще живі, теж хапали чужинця гострими зубенятами, заливаючись дзявкотом. Джеррі ще не забув тієї нестямно чудової хвилини, коли він захопив повну пащу шерсті, запахом безперечно собачої. Дикунські собаки теж були собаки — він упізнавав у них своїх родичів; але вони чимось різнилися від його власної вельможної породи, були нижчі створіння — так само як тубільці супроти містера Гегіна, Дербі та Боба.

Проте Джеррі вже не видивлявся на «Еренджі», що все ближчала й ближчала. Бідці, що не вперше зазнавала таких гірких втрат, сіла на піску, передніми лапами в воду, ё тужно завила. Джеррі знав, що вона тужить за ним, бо її виття прикро, хоч і невиразно краяло його чутливе, палке сердечко. Що саме воно йому віщує, він не знав — відчував тільки, що якесь лихо, якусь катастрофу. Оглядаючись на неї, кошлату, прибиту горем, він бачив і Теренса, що турботливо крутився біля неї. Теренс також був кошлатий, як і Майкл, і загиблі Петсі та Кетлін — Джеррі єдиний з цілої родини мав гладеньку шерсть.

З Теренюа — хоча те знав тільки Том Гегін, а не Джеррі — було ніжне й вірне подружжя. Від самого малечку Джеррі пам"ятав, як Теренс бігав удвох з Бідді піщаними узбережжями або між рядами кокосових пальм, милю за милею, завжди поряд, обоє усміхнені з щирої втіхи. А що Джеррі зроду не бачив інших собак, крім них та своїх братів і сестри, та ще хіба випадково кількох чужих дикунських, то йому й на думку не спадало, щоб собаче подружжя могло поводитись інакше. Але Том Гегін знав, яка це незвичайна річ.

— Гарно дібрались! — казав він не раз, і голос йому теплішав, а очі блищали зворушено, — Цей Теренс просто джентльмен, справдешній чотириногий лицар. Чесний непохитно, по-чоловічому — ні, ще непохитніше, бо на чотирьох ногах стоїть. А яка сила в породі! Далебі, його кров, його розум, і вірність, і відвагу тисяча поколінь успадкує.

Теренс, якщо йому й було тужно, не виливав своєї туги вголос; але з того, як він крутився коло Бідді, видно було, що він за неї тривожиться. Зате на Майкла перейшов материн настрій, і він сів поряд неї та сердито загавкав через смугу води, щохвилі ширшу, — так, як гавкав би на всяку небезпеку, що крадеться й шелестить у джунглях. І той гавкіт теж западав Джеррі в серце, ще дужче впевнюючи його, що йому загрожує якась невідома, але страшна доля.

Як на свої шість місяців, Джеррі знав і дуже багато, й заразом дуже мало. Він розумів — хоча й не думаючи про те і не усвідомлюючи того, — чому Бідді, його мудра й розумна мати, тільки сидить та виє, а не стрибне в воду й не попливе за ним. Вона боронила його, мов левиця, коли велика пуарка (таке сполучення звуків, чи то слово, разом з рохканням і кувіканням, у словнику Джеррі означало свиню) хотіла зжерти його, загнавши в кут під будинком на високих палях. І коли кухар, проганяючи Джеррі з кухні, вдарив його палицею, вона теж стрибнула на чорношкірого, мов левиця, й дістала палицею по писку, але не відступила, не заскавчала з болю, а повалила кухаря и качала долі між кухонного посуду, поки її, не зважаючи на гарчання, відтяг сам містер Гегін. Він одначе зовсім не розсердився на неї, а ще й нагримав на кухаря, що насмів зняти руку на собаку, яка належить богові.

Джеррі знав, чому його мати не стрибнула в воду й не попливла за ним. Солона вода, море, як і всі лагуни, з"єднані з ним, були табу. Власне, такого слова, «табу», не було в словнику Джеррі. Та його зміст, його значення було відбите у нього в свідомості якнайяскравіше. Щось невиразно, але владно підказувало йому, що для собаки лізти в солону воду не просто погано, а що це страшна, згубна річ і призводить до того цілковитого кінця життя, уявлення про який туманно мріє в собачій голові. Бо в тій воді нечутно плавають, то на поверхні, то виринаючи з глибин, великі лускаті потвори зі здоровезними пащами й страхітливими зубами, і вони хапають та ковтають собак так легко, як кури містера Гегіна хапають та ковтають кукурудзяні зернята.