В нетрях Центральної Азії

— А як його викликати з гір сюди? Треба скоро, професор через два-три дні хотів би виїхати.

— Він кожного місяця в цей час приїжджає до мене по крам. Я чекаю на нього сьогодні або завтра.

— Ну й чудово. Тепер будемо говорити про платню та інші умови. Професор хоче найняти два китайських вози до Турфана і поїде змінними кіньми по станціях, так що вам брати своїх верхових не треба.

Ми порозумілись з професором. Платню я собі й Лобсину зажадав невелику, але на харчах наймача. Це німцеві спочатку не сподобалось: він хотів, щоб ми харчувались своїм коштом. Але консул пояснив йому, що ми будемо купувати провізію і для професора з секретарем і готуватимемо для них їжу, так що простіше й вигідніше мати спільне харчування. Нарешті, німець погодився, але з умовою, що чай і цукор у нас буде свій. Він, мабуть, боявся, що ми будемо пити багато солодкого чаю на шкоду його запасам. Я поступився, ми з Лобсином звикли до плиткового чаю по-монгольськи з сіллю й молоком, без цукру.

Умова була складена на три місяці з дня виїзду, щоб ми могли повернутися в Чугучак до початку серпня для спорядження свого каравану.

Ввечері до мене приїхав Лобсин і охоче погодився взяти участь в експедиції. Але йому треба було спочатку відвезти свій крам в улус, і я послав з ним свого приймака Очира, щоб він жив у сім"ї Лобсина, аж поки не повернусь я, а не жив сам у місті без нагляду. Через чотири дні Лобсин мав виїхати на станцію тракту, найближчу до його улусу, і чекати там проїзду експедиції, щоб їхати з нами.

Я супроводив професора при його прощальному візиті до амбаня і показав, що вмію розмовляти пекінським наріччям і обізнаний з китайським етикетом. Амбань і професор були вдоволені. Для експедиції я найняв два вози, один легкий для професора і секретаря, другий великий для багажу і нас двох. В призначений для виїзду день вози були рано подані в заїжджий двір, я вклав багаж. Консул прийшов проводжати німців; вони дуже дякували йому за допомогу і висловили надію, що будуть мною вдоволені.

Годині о десятій ранку ми виїхали і на ніч зупинились на станції Сари-Хулсин в чорних вітряних горбах, знайомих мені з першої подорожі за золотом. Ця станція стоїть біля самого східного кінця хребта Барлик, де цей кряж, дуже знизившись, обривається стрімчаками до долини ріки Куп, яка відділяє його від чорних горбів.

Лобсин вже чекав нас на станції, привіз цілу торбинку баурсаків. Німцям відвели кімнату на станції, без вікна, як завбачив консул. Мені вперше довелось показати своє кулінарне мистецтво, зварити суп з м"яса, взятого в Чугучаці, підсмажити картоплю на сковороді. В німців був дорожній посуд — тарілки, ложки, ножі і виделки. Вони вечеряли в кімнаті на маленькому столі, а ми — надворі.

До чаю я подав професорові на тарілці свіжих баурсаків.

— Це шшо за маленьки ковбас? — спитав він.

Я пояснив, що їх роблять з крутого тіста і смажать в баранячому салі і що це кращий сорт хліба в дорозі, Але їм баурсаки не сподобались.

— Снов барані — обурювався професор. — Суп с баран, шаркой баран і хліб бурсак теш баран. Ви б інше компот с баран подавайт!

— В Китаї і Монголії майже єдине м"ясо — це баранина, — пояснюю йому. — Яловичину дуже рідко можна знайти, і завжди буде підозра, що це м"ясо хворої чи навіть, здохлої тварини.

— А свиной м"ясо покупайт мошно? Свин, каварят, у китайса багато!

— В південному Китаї свинини, як я чув, багато, а тут нема. Монголи свиней не розводять, їм нічим їх годувати: степової паші свині не їдять, а помиїв у монгольському господарстві не буває, Тут худоба — вівці, і вам; професоре, доведеться звикати до баранини. А свіжі баурсаки до чаю — добрий хліб, і ми матимемо їх не часто.

— Забирайт ваш бурсак, — розсердився німець. — Ми інше маєм добрий німецький печиво, домашні гебек!

Я думав пригостити професора нашим чайним печивом, а дістав догану. Ну, що ж, нам з Лобсином більше залишиться. А німця пригощу при нагоді ослятиною або верблюжатиною як яловичиною.

Після чаю була ще сутичка за ліжко. Німці не захотіли розкладати свої дорожні матрацу прямо на кані і зажадали, щоб ми дістали з багажу їхні складані ліжка. Нам довелося в темряві перерити все в багажному возі, витягати ліжка, нести їх у фанзу і розкладати при тьмяному світлі свічки на кані. Ми обидва ніколи не бачили таких ліжок і не відразу зміркували, як їх розкладати. Вони були стальні і обидва різної конструкції. Професор сердився, коли ми втикали ніжки не туди, куди треба, а його вказівки по-німецьки, коли він не знаходив російського терміну для ремінця, пряжки або гайки, мало допомагали. Секретар, який міг би допомогти нам показом, куняв коло стола.

Нарешті, ми розставили ліжка, поклали матраци і подушки, побажали спокійної ночі і самі пішли ночувати в багажний віз.