Фантастика Всесвіту. Випуск 3

— Стривайте! Та стривайте ж! Схоже, цей пристрій не тільки робить висновки, а й керувати здатен. Робить висновок, а тоді на його основі і діє! Страшенно зручно!

— От-от! Він куди кращий за наші!

— Друзі, та на цій планеті у кожного є такий! І не можуть використати до пуття! І сам не гам, і іншому не дам — так виходить! Знаєте що, гайда мерщій додому, доповімо. А тоді відкриємо торгівлю й закупимо цих пристроїв якнайбільше. До речі, прихопимо й оцей, за взірець правитиме, а то не повірять. Ну ж бо, як він тут розбирається?

Сторож, який досі лише тремтів, забившись у куток, раптом зарепетував не своїм голосом:

— Та боляче ж!.. Ой-ой!.. То, виходить, не примари це, не привиди! Не інакше, як ці дивні роботи — інопланетяни! Ой!.. Та що ж ти мені голову відкручуєш?! Пробі, рятуйте, люди добрі!..

Антоніс Самаракіс [49]

ПАСПОРТ

Оповідання

_{З новогрецької переклав Анатолій Чердаклі[50]}

Він узяв поштовий набір, відірвав чотири аркуші, згорнув їх книжечкою і сколов на згині шпильками. Перший аркуш став обкладинкою, і на його звороті він написав авторучкою: «ПРІЗВИЩЕ» (великими друкованими літерами), «ІМ’Я» (великими друкованими літерами), «Ім’я батька» (малими літерами), «Ім’я дружини» (відразу зазначив: «Неодружений»), «Національність», «Місце й дата народження», «Рід занять», «Колір очей» (на хвильку задумався, пригадуючи, які вони в нього, й написав: «Карі»).

Під особовими даними накреслив чотирикутник, а в ньому намалював обличчя — своє, звичайно. Нижче написав: «Фото власника».

Потім перегорнув сторінку й вивів: «Дійсний у всіх країнах світу протягом п’яти років на необмежену кількість поїздок із поверненням».

Згорнувши цю книжечку, написав на аркуші, що правив за обкладинку, знову великими друкованими літерами, тільки ще більшими, ніж раніш:

ПАСПОРТ

Скінчивши роботу, замилувався своїм творінням.

— Непогано! — сказав голосно, мовби звертався до когось глухуватого.

Але в кімнаті він був сам. І чув прекрасно.

Книжечку він заклав у чорну шкіряну оправу для паспорта, куплену вранці. Можна було взяти й дешевшу — пластикову або ледеринову, а не шкіряну, значно дорожчу. Та йому впала в око саме ця оправа, і він придбав її, не роздумуючи. Зрештою, це ж для його першого паспорта — то хай уже буде шкіряна! Для першого в житті — у п’ятдесят один рік! — паспорта.

Так, це вперше він мав одержати паспорт, бо вперше й загорівся бажанням поїхати в туристську подорож за кордон. Просто-таки революційна ідея, щось цілком нове в його сірому животінні, у цьому розміреному житті, чітко поділеному на дві частини: з одного боку — дім, з другого — «Шляхетність». (Корпорація «Шляхетність». Виробництво мийних засобів.)

Центральна контора «Шляхетності», помічник бухгалтера. У нього нема «необхідних даних», вищої освіти, отож його й «заморозили» на найнижчому щаблі службової кар’єри. «Заморожена» й платня. А він уже двадцять три роки вірою й правдою служить «Шляхетності». Але тепер головне те, що завтра вранці у нього в кишені буде паспорт — ні, не просто в кишені, він одразу закладе його в чорну шкіряну оправу, щоб не пошкодився. А післязавтра, у середу, двадцять шостого травня, о десятій сорок ранку, виліт…