Вони дивились на мене вже не злякано, а здивовано. Чи ж могли не дивуватись, зачувши, що цей страшний звір говорить людською мовою? Двоє стояли поруч мене, один з них, очевидно, і був Уртекс. Я відразу впізнав його по голосу.
— Заспокойся, Едене! Я тобі все поясню.
— Що ти можеш мені пояснити! — не вгавав я. — Адже я чув усі ваші розмови. Ти переселив мене в якусь дику тварину.
— Ні, — ласкаво мовив Уртекс. — Ти не тварина… Ти щось більше від мене. Я лише один з мільйонів, а ти будеш прабатьком великої людської цивілізації.
Щось перехопило мені горло.
— Я не хочу, Уртексе, прошу тебе. Я не хочу бути прабатьком. Я хочу бути людиною.
— Ти вже людина, Едене.
— Я хочу бути такою ж людиною, як і ви. Я не маю в собі достатньо сил пройти шлях тисячоліть, щоб знову знайти себе. Це жахливо. Прошу тебе, Уртексе, поверни мене туди, де я був.
Уртекс мовчав. Інші дивились на мене вражено.
— Я не можу зробити цього, — похмуро сказав Уртекс. — Тоді ти перетворишся на мертві ампули.
Я перехопив погляд Уртекса, спрямований на операційний стіл, але нічого не зрозумів.
— Якщо так, краще вбий мене… Я не хочу починати все спочатку. Не хочу спізнати цей страшний шлях…
— Він не страшний, Едене. В ньому — сенс усього людського існування.
Уртекс знову поглянув на стіл і взяв звідти невеликий шприц. Тепер я знав, що він хоче зробити.
— Не смій, негіднику! — заволав я.
Я озирнувся: знайти б щось для самозахисту. В ту ж хвилину відчув укол у стегно. Відразу втратив сили і поволі опустився на ложе. Все попливло перед очима, але-диво! — я вже відчував полегкість і щастя, внутрішню гармонію і блаженство.
Навколо мене лунали голоси, звучав і голос керівника, якого я так і не встиг побачити.
— Що сталося, Уртексе?
— Важко пояснити. Мабуть, усе йде нормально. Непередбаченим є те, що він прокинувся раніше, ще до того, як мали відбутись потрібні зміни.
— Уртексе, прошу тебе, перевір ще раз хід досліду, — мовив керівник. — Уяви собі, якщо він знову прокинеться при своїй людській свідомості?
ebooksa