— Давай прогуляємося, — озвався Коннолі після п’ятого келиха.
Мене не дуже приваблювала прогулянка, але я погодився: треба ж якось відірватись од випивки. Ми розрахувались і побрели вузенькими вулицями Рима — цього найчарівнішого музею в світі. Коннолі мовчав, лише час од часу зупинявся, роздивляючись якусь скульптуру чи позеленілу каплицю. Мері по думалось, що все це починає набридати: гарне не стає ще кращим, якщо довго вдивлятись.
— Джеку, у тебе є дівчина в Америці? — несподівано запитав Коннолі.
— Була, — коротко відповів я.
— Що означає — була?
— Я був одружений… Але вона кинула мене і дитину з собою забрала.
— Вибач, Джеку. Я не знав, — м’яко промовив він. — А може, це й на краще.
Не встиг я йому щось відповісти, як він спитав:
— Хочеш, зайдемо до храму?
— Куди? — не зрозумів я.
— Де ми були минулого разу…
— Що нам потрібно там? — здивовано запитав я.
— Я хочу побачити Мойсея…
— Але ж ми бачили його минулого разу. Навіщо знову на нього дивитись?
— Ти не розумієш! — вперто відповів він. — Я хочу ще раз побачити.
— Добре, ходімо, — я знизав плечима. — Але хочу тебе попередити: ти сьогодні поводишся як справжній дурень!
— Гаразд, гаразд, — пробурмотів він. — Я виправлюсь.
І зразу ж по цьому Коннолі потягнув мене до свого Сан-П’єтро. Я не поспішав. Сонце припікало дужче, йти ставало дедалі важче. Мені було б краще посидіти десь на лавочці в тіні пожовтілих каштанів і спостерігати за дівчатками, які снували туди-сюди на тротуарах. До того ж я був цілковито байдужий до церков. Якщо не рахувати військових відправ, то в церкві я був останній раз ще дитиною. Кожна нормальна людина знає, що немає в світі нічого неприємнішого за методистську церкву. Наша в Айдахо своїм виглядом більше нагадувала німецьку кондитерську і так само, якщо не більше, справляла враження несмаку. Моя мати страшенно переживала, якщо в неї не виявлялось бажаного капелюшка для виходу на недільну відправу, — а їй були до вподоби світло-блакитні та рожеві. Не знаю чому, але й зараз такі капелюшки найдорожчі. Мій батько був звичайний пожежник і, зрозуміло, не тільки сам зненавидів церкву, а й передав це почуття своєму первістку.
Але треба визнати, що Сан-П’єтро була геть не схожа на віденську кондитерську. Коли я потрапив сюди вперше, не все добре роздивився, зате сьогодні, поки сидів на відполірованій до блиску лавці, вона тихо, немов осінній дощ, входила в мою душу. Тут було похмуро, святково. Я зрозумів: раніше люди приходили сюди не з тим, щоб роздивлятись капелюшки. Коннолі не зводив погляду зі свого Мойсея. Будучи тут уперше, я кинув на нього лиш короткий погляд. Річ у тому, що біля скульптурного підніжжя, я примітив дещо цікавіше для споглядання — молоду італійку з ніжною рожевою шкірою, саме про таку дівчину я мріяв з шкільних років — вона в захопленні розглядала бородатого старця. Я не зводив з неї погляду, аж поки вона зникла. Після цього старий мене мало цікавив. Але тепер, будучи трохи напідпитку, я засоромився. Щось незбагненне могутнє і владне відчувалось у кам’яному Мойсеї; незважаючи на атлетичну фігуру, від зображення віяло силою духовності. Мимоволі захотілось порівняти його з нашими генералами, навіть з тими, які прибувають прямо з Пентагону, — для мене вони були; найкращими символами авторитету і влади. Ні, порівняння було не на їх користь. Наші генерали — немов вирізані з бекону чи, в кращому випадку, виплетені із старих телефонних кабелів. Навіть Х’ю Дрі, найкращий бейсболіст віку, ідеал усіх хлопців льотних шкіл, в порівнянні з Мойсеєм видавався звичайним породистим бичком. Протягом усього життя я бачив лише одну, достойну порівняння, людину в нас, в Айдахо — Лейка. Його називали дідом Тиграном. і був він справжнім патріархом багатолюдної вірменської родини. Хоча він був менший за Мойсея, виглядав ще владнішим і могутнішим. Ніхто в місті не знав, скільки йому років, бо був він набагато старіший за саме місто. Коли дід Тигран, гордий і недоступний, як пророк, ішов головною вулицею міста, зупинявся весь рух. навіть автомобілі-поливайки. Сам губернатор штату, коли заглядав у наше містечко, найперше відвідував старого діда Тиграна. Ні, тепер такі люди не народжуються.
— А що то за жінки біля нього? — спитав я.
ebooksa