Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Якось увечері вона повернулася з денної прогулянки, приголомшена відкриттям, що може бути щасливою не тільки без кохання, а й усупереч коханню. Це відкриття стривожило її, бо одна з кузин підслухала розмову своїх батьків із Лоренсо Дасою, в якій той висловив намір одружити дочку з єдиним спадкоємцем казкового багатства Клеофаса Москоте. Ферміна Даса знала того молодика. Бачила, як він гарцює по майданах на конях бездоганної породи, накритих попонами, схожими на розкішні покрови церковного вівтаря, й був він елегантний та спритний, а дивлячись на його прегарні вії, зітхали навіть дівчата з каменю, але вона порівняла його з Флорентіно Арісою, що в її спогадах сидів під мигдалевими деревами парку, нещасний і блідий, з книжкою віршів на колінах, і в її серці не промайнула навіть тінь сумніву.

Тими днями Ільдебранда Санчес віддавалася палким ілюзіям, після того як побувала у ворожки, чий дар ясновидіння вразив її. Налякана намірами батька, пішла до тієї пророчиці й Ферміна Даса. Карти повідомили, що їй судилося довге й щасливе подружнє життя, якому не видно в майбутньому жодної перешкоди, і це віщування повернуло їй спокій, бо вона й на думці не покладала, що така сприятлива доля може звести її з кимось іншим, а не з тим, кого вона кохала. Збуджена цією певністю, вона зуміла цілком опанувати себе. Й десь відтоді телеграфне листування з Флорентіно Арісою перестало бути симфонією мрій та ілюзорних обіцянок і стало вельми практичним та частішим, ніж будь-коли. Вони призначили точні дати, обговорили, як і що, заприсяглися кожне своїм життям, що одружаться, ні в кого не питаючись дозволу, де завгодно і як завгодно, зразу, тільки-но зустрінуться. Ферміна Даса так серйозно поставилася до цієї домовленості, що коли одного вечора в селі Фонсека батько вперше дозволив їй піти на танці для дорослої молоді, їй здалося неприпустимим скористатися з цього дозволу без згоди свого нареченого.

Того вечора Флорентіно Аріса сидів у готелі веселих дівчат, граючи з Лотаріо Тугутом у карти, коли його повідомили про терміновий телеграфний виклик. То був телеграфіст із Фонсеки, що зумів з’єднати в один ланцюг сім проміжних станцій, аби Ферміна Даса запитала, чи дозволяє їй наречений піти на танці. Але, діставши дозвіл, вона не вдовольнилася простою ствердною відповіддю, а зажадала доказу, що то справді Флорентіно Аріса вистукував ключем на протилежному кінці лінії. Більше здивований, ніж утішений, він передав фразу, по якій вона зразу його впізнала: «Скажи, що я їй присягаюсь у цьому ім’ям богині у вінку». Ферміна Даса впізнала пароль і пішла на свої перші танці дорослої молоді, повернувшися звідти аж о сьомій ранку, коли була змушена перевдягатися похапцем, щоб не спізнитися на заутреню. На той час вона вже зібрала на дні скрині більше листів і телеграм, аніж колись знайшов у неї батько, і навчилася поводитись, як то годиться жінці заміжній. Лоренсо Даса витлумачив ці зміни в поведінці дочки як доказ того, що відстань і час вилікували її від дівочих фантазій, але ніколи не заговорював з нею про свій намір видати її заміж. їхні взаємини стали ковзькими, позначеними тією офіційною стриманістю, яку вона нав’язала йому після вигнання тітки Есколастіки, і це зробило їхнє співжиття досить зручним. Ніхто, власне, не сумнівався, що воно спирається на підвалини любові.

Саме в той час Флорентіно Аріса вирішив розповісти їй у своїх листах, що надумав підняти для неї з моря скарби затонулого іспанського галеона. Ця думка сяйнула йому, наче спалах натхнення, одного ясного вечора, коли море здавалося вкритим алюмінієвою плівкою — стільки одурманеної коров’яком риби плавало на поверхні. Усе птаство збуджено знялося в небо, побачивши таку силу-силенну харчу, й рибалки мусили відганяти чайок веслами, щоб захистити від їхньої жадібності свою багату заборонену здобич. Застосування коров’яку, що тільки присипляв риб, було заборонено законом ще від часів колонії, але всі рибалки Карибського узбережжя й далі робили це посеред білого дня, аж поки на зміну коров’якові прийшов динаміт. Однією з розваг Флорентіно Аріси в ті дні, коли тривала подорож Ферміни Даси, було спостерігати з хвилеріза, як рибалки навантажували свої каюки величезними сітками із сонною рибою. А тим часом зграї дітлахів, що плавали, мов акули, просили цікавих кидати у воду монети — а тоді діставали їх з дна. Це були ті ж таки хлопчаки, які з тією самою метою випливали назустріч трансатлантичним лайнерам і про чиє вміння пірнати стільки написано у хроніках морських подорожей від Латинської Америки до Сполучених Штатів і до Європи. Флорентіно Аріса знав їх, відколи себе пам’ятав, ще тоді, як не був закоханий, але раніше йому не спадало на думку, що вони змогли б і підняти на поверхню скарби затонулого галеона. Та коли йому це сяйнуло, то, починаючи з наступної неділі й аж до повернення Ферміни Даси — десь майже через рік, — він знайшов собі ще одне джерело гарячкових мрій. Один з хлопчаків-плавців, на ім’я Евклідес, теж відразу захопився думкою про підводні дослідження, не встигли вони поговорити й десяти хвилин. Флорентіно Аріса не відкрив йому істинну мету свого задуму, але дуже прискіпливо розпитав хлопця про його вміння водолаза та мореплавця. Він запитав у нього, чи той здатен пірнути на двадцять метрів углиб, і Евклідес відповів: «Так». Він запитав, чи той зумів би сам-один виїхати у відкрите море на рибальському каюку в штормову погоду, не маючи жодних приладів, крім своїх чуттів, і Евклідес відповів: «Так». Запитав, чи той здатен знайти місце, яке йому вкажуть, за шістнадцять морських миль на північний схід від головного острова архіпелагу Сотавенто, і Евклідес відповів: «Так». Запитав, чи він погодився б робити все це за ту саму поденну платню, яку давали йому рибалки за допомогу в їхньому ділі, й Евклідес відповів ствердно, тільки попросив доплачувати п’ять реалів, якщо працювати доведеться в неділю. Запитав, чи він уміє захищатися від акул, і Евклідес відповів, що так, бо він знає чаклунські закляття, якими їх відстрашують. Запитав, чи він здатен берегти таємницю, нехай би його піддавали жорстоким тортурам у палаці самої найсвятішої інквізиції, і Евклідес заявив: «Так», — бо, зрештою, на жодне з подібних запитань він просто не міг відповісти «ні», причому вимовляв своє «так» із надто значливою поважністю, щоб міг виникнути якийсь сумнів у його словах. Наприкінець він склав для роботодавця рахунок неминучих затрат: за оіренду каюка, стернового весла та рибальської сіті, щоб ніхто не запідозрив істинної мети їхніх виправ у море; треба було подбати також про їство, запастись барильцем прісної води, олійною лампою, кількома лойовими свічками та роздобути мисливський ріг, щоб було чим покликати на допомогу в разі потреби.

Віком десь років дванадцяти, меткий і кмітливий, з тілом в’юна, яке, здавалося, могло б пролізти крізь вушко голки, Евклідес балакав, майже не вмовкаючи. Негода так обвітрила йому шкіру, що неможливо було вгадати її первісний колір, і через те його великі жовті очі здавались ще блискучішими. Флорентіно Аріса з першого погляду вирішив, що з нього буде бездоганний помічник у авантюрі, де йшлося про таке багатство, і, не відкладаючи справу в довгий ящик, уже наступної неділі вони вийшли в море.

Відчалили від рибальської пристані вдосвіта з усіма необхідними припасами та в найкращому гуморі. Евклідес, майже голий, у незмінній пов’язці на стегнах, і Флорентіно Аріса в сюртуку, в темному капелюсі, в лакованих черевиках, з поетичною краваткою-метеликом на шиї, з книжкою, щоб розважати себе під час довгої подорожі до островів. З першого ж таки дня він переконався, що з Евклідеса був не менш досвідчений мореплавець, аніж водолаз, і він виявив дивовижну обізнаність із природними явищами на морі та з розташуванням і походженням усякого залізяччя в затоці. З найнесподіванішими подробицями міг він розповісти історію кожного роз’їденого іржею корабельного кістяка, знав, де стоїть кожен буй, знав, звідки взялася та або та купа брухту, знав, скільки кілець мав ланцюг, яким іспанці закривали вхід до гавані. Боячись, що хлопець здогадується і про мету їхньої виправи, Флорентіно Аріса поставив йому кілька підступних запитань і переконався, що Евклідес не має найменшого уявлення про потоплений галеон.

Відколи у портовому готелі він почув уперше легенду про затонулий скарб, Флорентіно Аріса здобув чимало різних відомостей про галеони. Він з’ясував, що «Сан-Хосе» був не один на кораловому дні океану. Флагманський корабель материкового флоту, він прибув сюди десь після травня 1708 року з легендарних торгів у Портобелло, в Панамі, де повантажив частину своїх скарбів: триста скринь, наповнених сріблом з Перу та Веракруса і сто десять скринь із перлами, зібраними та підрахованими на острові Контадора. Протягом довгого місяця, поки він тут стояв, — а тоді щодня й щоночі відбувалося якесь народне гуляння, — повантажили й решту скарбів, призначених вирятувати з убогості Іспанське королівство: сто шістнадцять скринь, наповнених смарагдами з Мусо та Сомондоко і тридцять мільйонів золотими монетами.

Материковий флот мав не менш як дванадцять кораблів — і великих, і менших. Вийшов він із цього порту під охороною цілої французької ескадри, дуже добре озброєної, яка, проте, не змогла врятувати експедицію, що потрапила під влучні постріли англійської ескадри, очолюваної адміралом Карлом Вейджером, котра чатувала на іспанські кораблі біля архіпелагу Сотавенто, на виході із затоки. Внаслідок того обстрілу на дно пішов не один «Сан-Хосе», хоча не лишилося точних документальних доказів того, скільки кораблів було потоплено, а скільком пощастило врятуватися від вогню англійців. Проте не було сумніву, що флагманський корабель пішов на дно чи не найперший, з усією командою та капітаном, нерухомо застиглим на своєму містку, і що тільки він мав у трюмах дорогоцінний вантаж.

На старовинних морських картах Флорентіно Аріса знайшов шляхи, якими плавали тодішні галеони, і був певен, що знає місце, де лежить потоплений корабель. Вони вийшли з бухти між двома фортецями, що стояли на берегах Малої протоки, і через чотири години плавання увійшли у внутрішнє озеро архіпелагу, де на кораловому дні можна було голими руками збирати сонних лангустів. Повітря було таке розріджене, а море таке тихе й прозоре, що Флорентіно Арісі здалося, ніби він зовсім невагомий, як його відображення на воді. Місце загибелі галеона із золотом було в кінці озера, за дві години плавання від головного острова.

Спалюваний гарячим сонцем у своєму жалобному костюмі, Флорентіно Аріса звелів Евклідесові пірнути на двадцять метрів углиб і принести будь-яку річ, що її знайде на дні. Вода була зовсім прозора, і він бачив, як хлопець пливе в глибині, наче брудна акула, що сновигала між іншими акулами, голубими, які розминалися з нирцем, не нападаючи на нього. Потім він побачив, що Евклідес зник у хащах коралів і коли вже подумав, що тому забракло повітря, почув голос у себе за спиною. Евклідес стояв на дні з піднятими руками — вода була йому тільки по пояс. Отож вони подалися шукати більшої глибини, курсом весь час на північ, пливучи над млявими скатами, над полохливими кальмарами, над повитими сутінню кущами водоростей та кораблів, аж поки Евклідес зрозумів, що вони тільки марнують час.

— Краще скажіть мені, що я маю шукати, бо інакше не уявляю собі, як я його знайду, — озвався він.

Та Флорентіно Аріса цього не сказав. Тоді Евклідес запропонував йому роздягтись і пірнути з ним, бодай для того, щоб побачити інше небо, сховане під водою, де квітують райські сади з коралових дерев. Але Флорентіно Аріса не вмів плавати — і ніколи не навчився, часто повторюючи, що Бог створив море, аби люди милувалися ним крізь вікно. Незабаром небо заволоклося хмарами, повітря стало холодне й вологе, і посутеніло так швидко, що їм довелося пливти на вогонь маяка, інакше вони не потрапили б у порт. Перед тим як увійти до затоки, вони побачили зовсім поряд трансатлантичний пароплав із Франції, весь освітлений, величезний і білий, за яким тяглися пахощі щойно зготовленого рагу та вареної цвітної капусти.

Так вони згаяли три неділі й, мабуть, згаяли б і всі наступні, якби Флорентіно Аріса не зважився відкрити Евклідесові свою таємницю. Тоді хлопець змінив увесь план пошуків, і вони стали плавати там, де тягся старовинний фарватер, по якому колись плавали галеони, — тобто майже на двадцять морських ліг[61] на схід від місця, передбачуваного Флорентіно Арісою. Менш ніж через два місяці пошуків, одного дощового дня, Евклідес не виринав на поверхню дуже довго, і за той час каюк віднесло вітром так далеко, що хлопцеві майже півгодини довелося пливти до судна, бо Флорентіно Аріса не зміг дати раду веслам. Коли нарешті Евклідес вибрався на борт човна, він дістав з рота і з тріумфом винагородженої наполегливості показав дві жіночі прикраси.

А тоді розповів такі дивовижні речі, що Флорентіно Аріса дав собі слово навчитися плавати і глибоко пірнати, аби тільки побачити те чудо на власні очі. Розповів Евклідес, що в тому місці, на глибині лише вісімнадцять метрів, він побачив безліч старовинних вітрильників — вони стояли та лежали між кораблів, і було годі порахувати, скільки ж їх там є, бо вони розташувалися на широкому просторі, аж губилися з виду. А найдивовижніше те, розповів далі хлопець, що жодне із старих суден, яких стільки стоїть на плаву в затоці, так добре не збереглося, як ті потоплені кораблі. Мовляв, там є кілька каравел з досі непошкодженими вітрилами, а затонулі кораблі дуже добре видно і здається, ніби вони пішли на дно, взявши із собою свій простір і час, отож там, у глибині, їх і тепер освітлює те саме сонце одинадцятої ранку, що стояло в небі у суботу 9 червня, коли вони затонули. Розповів Евклідес, захлинаючись від надміру власної уяви, що найлегше було впізнати галеон «Сан-Хосе», чиє ім’я чітко виднілося на кормі, виписане золотими літерами, але цей корабель був і найдужче пошкоджений ядрами англійських гармат. Розповів, ніби всередині галеона він побачив восьминога, якому було не менше, ніж триста років віку, і його мацаки виходили назовні крізь гарматні порти, але, мовляв, він так виріс, сидячи в корабельному камбузі, що визволити його звідти можна, хіба тільки розламавши судно. Розповів, що бачив, як на баку плаває тіло капітана в парадній формі, ну й він, Евклідес, мовляв, хотів був спуститися в трюми, де лежали скарби, але на це йому вже не вистачило в легенях повітря. А ось і докази: смарагдова сережка та медаль Богородиці з роз’їденим селітрою ланцюжком.

Отоді Флорентіно Аріса уперше й згадав про свої пошуки скарбів у листі до Ферміни Даси, якого послав у Фонсеку незадовго до її повернення. Історія затонулого галеона була їй відома, бо вона часто чула про це від батька, який змарнував чимало часу й грошей, намагаючись переконати фірму німецьких водолазів, щоб ті вступили з ним до спілки з метою підняти з морського дна затонулий скарб. Він би не відмовився від цього задуму, але кілька вчених з Історичної академії переконали його, що легенду про затонулий галеон вигадав котрийсь із хапуг віце-королів, у такий спосіб прибравши до рук гроші, які належали іспанській короні. В усякому разі Ферміна Даса знала, що галеон лежить на глибині двісті метрів, де жодна людина не змогла б до нього дістатись, а не за двадцять метрів від поверхні, як вважав Флорентіно Аріса. Але вона так призвичаїлася до його поетичних перебільшень, що й авантюру з галеоном сприйняла як одну з найкращих вигадок у цьому дусі. Та коли вона стала отримувати й інші листи, написані не менш серйозно, ніж його запевнення в коханні, і сповнені ще фантастичніших подробиць, вона мусила звірити Ільдебранді свої побоювання, чи, бува, уведений в оману наречений не схибнувся з розуму.

Тими днями Евклідес підняв на поверхню стільки доказів своєї легенди, що йшлося вже не про збирання сережок та перснів, розсипаних між коралами, а про заснування великої компанії з метою обстежити півсотні затонулих кораблів та підняти на поверхню казкові багатства, сховані в їхніх трюмах. Тоді й сталося те, що рано чи пізно мало статися: щоб довести свою авантюру до щасливого кінця, Флорентіно Аріса попросив допомоги в матері. А їй досить було вкусити зубами метал прикрас і поглянути проти світла на прозорі камінчики, як вона зразу збагнула: хтось зловживає наївністю її сина. Евклідес навколішках заприсягся Флорентіно Арісі, що в його розповідях не було ошуканства, але в наступну неділю він не з’явився на рибальській пристані, і більше ніде й ніколи Флорентіно Аріса його не зустрічав.

Єдиним набутком для Флорентіно Аріси від тих невдалих пошуків був притулок від знегод кохання, який він знайшов на маяку. Вони з Евклідесом дістались аж туди в човні одного вечора, коли їх захопила буря у відкритому морі, й відтоді Флорентіно Аріса узяв собі за звичку вечорами ходити на маяк і гомоніти з доглядачем про безліч земних та морських дивовиж, які той знав. Це стало початком дружби, що пережила багато перемін у світі. Флорентіно Аріса навчився підтримувати світло (спочатку там палили дрова, потім — нафту, аж поки в нас з’явилася електрична енергія). Навчився спрямовувати його в певному напрямку та підсилювати за допомогою системи дзеркал, і в кількох випадках, коли доглядач маяка не міг виконувати свої обов’язки, Флорентіно Аріса залишався там на цілу ніч, спостерігаючи за морем з вершини вежі. Він навчився впізнавати кораблі за гудками, за розміром світлих плям від їхніх далеких прожекторів і часом мав таке враження, ніби щось від них передається йому по променях маяка.

Удень він знаходив собі розраду в іншому — а надто по неділях. У кварталі Віце-Королів, де жили багатії Старого міста, жіночий пляж був відгороджений від чоловічого цегляним муром: один праворуч, другий — ліворуч від маяка. Отож доглядач установив підзорну трубу, в яку за плату в один сентаво можна було спостерігати жіночий пляж. Та хоч панночки зі світського товариства і не знали, що на них дивляться, вони все одно показували себе в найкращому вигляді, розгулюючи в купальних костюмах із пишними шлярками, в черевичках та капелюшках, що ховали тіло майже так само, як і вуличний одяг, будучи, правда, менш привабливими. З берега стежили за дівчатами матері, сидячи під гарячим сонцем у плетених кріслах-гойдалках у тих самих сукнях, капелюхах із перами та під тими самими парасольками, з якими ходили до церкви, і пильнуючи, щоб чоловіки із сусіднього пляжу не звабили їхніх чад десь під водою.

Отож крізь підзорну трубу не можна було побачити ні більше, ні чогось збудливішого, ніж, скажімо, на вулиці, проте щонеділі біля маяка збирався гурт клієнтів, які купували собі право зазирнути в «телескоп» задля простої втіхи скуштувати заборонених яблук із чужого саду.

Флорентіно Аріса був одним з них, радше з нудьги, ніж шукаючи собі втіхи і, власне, зовсім не через цю додаткову розвагу став він добрим приятелем маякового доглядача. Справжньою причиною було те, що після того, як Ферміна Даса йому відмовила і він, прагнучи знайти їй заміну, захворів на лихоманку випадкових кохань, у жодному іншому місці не прожив він таких щасливих годин, ніде не знайшов більшої розради в своєму горі, як тут, на маяку. Це був його улюблений притулок. Він так любив тут бувати, що протягом років намагався переконати матір, а згодом і дядька Лева Дванадцятого, щоб допомогли йому купити маяк. Бо маяки Карибського моря належали тоді приватним особам, і їх власники брали плату за право увійти в порт, залежно від розміру суден. Флорентіно Аріса вважав, що це єдиний шляхетний спосіб поєднати поезію з комерцією, але і мати, й дядько думали інакше, а коли в нього з’явилися власні кошти, маяки вже перейшли у власність держави.