Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Після того як віднесла до телеграфної контори першого листа з таємною думкою комусь помститися за власну недолю, вона дозволяла під час вуличних зустрічей, що здавалися випадковими, майже щоденний обмін посланнями, але не мала мужності сприяти розмові, хай би якою миттєвою і банальною вона була. Та через три місяці вона збагнула, що з небогою йдеться не про дитячу примху, як їй було здалося спочатку, і що власне її життя опинилося під загрозою цієї любовної пожежі. Адже Есколастіка Даса жила на повному утриманні брата й інших засобів до існування не мала, а вона добре розуміла, що Лоренсо Даса з його тиранічною вдачею ніколи не подарує їй такої наруги над своєю довірою. Та коли настав час остаточного рішення, в неї не стало духу завдати небозі того самого непоправного лиха, з яким вона була нерозлучна ще змолоду, і вона дозволила їй удатись до засобу, що в її уяві створював ілюзію невинності. Усе відбувалося просто. Ферміна Даса залишала листа в якійсь схованці по дорозі між домом і школою і в тому ж таки листі повідомляла Флорентіно Арісу, де вона сподівається знайти відповідь. Те саме робив і Флорентіно Аріса. В такий спосіб до самого кінця року муки сумління тітки Есколастіки ховалися то в хрестильних капличках церков, то в дуплах дерев, то в щілинах мурів напіврозвалених фортець часів колонії. Не раз вони знаходили листи намоклими від дощу, заляпаними в грязюку, роздертими внаслідок якихось непередбачених випадковостей, а деякі з тих або тих причин губилися, але закохані завжди вигадували спосіб поновити листування.

Флорентіно Аріса писав і писав кожної ночі без жалю до себе, виводячи літеру за літерою та вдихаючи отруйний чад каганців на пальмовій олії у внутрішньому приміщенні галантерейної крамнички, і його листи ставали усе довжелезнішими й навіснішими, що ретельніше намагався він наслідувати своїх улюблених поетів з «Народної бібліотеки», яка на той час уже досягла вісімдесяти томів. Мати, що з таким запалом заохочувала сина знаходити втіху в муках кохання, тепер почала неабияк тривожитися за його здоров’я. «Ти схибнешся! — кричала вона йому зі спальні, почувши, як проспівали перші півні. — Нема жінки, що заслуговувала б на таке». Бо їй не доводилося досі бачити, щоб людина отак самохіть занапащала себе. Але син не звертав на неї уваги. Часом він з’являвся до контори, не поспавши вночі й хвилини, з розкуйовдженим від любовного жару волоссям, перед тим віднісши в домовлену схованку листа, щоб Ферміна Даса забрала його, йдучи до школи. Вона ж, постійно перебуваючи під суворим наглядом батька та підступним стеженням черниць, могла писати, тільки зачинившись у ванній або в класі, вдаючи, ніби занотовує урок, ледь устигаючи заповнити півсторінки, видертої із зошита. Але не так через поспіх та страх бути спійманою на гарячому, як через її стриману вдачу, в листах Ферміни Даси не було жодних сентиментальних рифів, і вони зводилися до розповідей про її буденне життя, викладених скупим стилем вахтового корабельного журналу. По суті, ті листи писалися задля розваги, щоб підтримувати полум’я, але самій руку у вогонь не стромляти, тим часом як Флорентіно Аріса згорав на попіл у кожному своєму рядку. Прагнучи заразити її своїм божевіллям, він посилав їй вірші, дрібнесенько надряпані кінчиком шпильки на пелюстках камелій. Саме він, а не вона, набрався зухвалості покласти в один з листів пасмо свого волосся, але так ніколи й не отримав омріяної відповіді — бодай волосинки з довгої коси Ферміни Даси. Та домігся принаймні, що вона ступила крок уперед, бо відтоді почала надсилати йому прожилки листя, засушеного у словниках, крильця метеликів, пір’я чарівних птахів, а на день народження подарувала клаптик у квадратний сантиметр з ряси святого Педро Клавера — тими днями їх продавала потай за неймовірну ціну одна школярка, ровесниця Ферміни Даси. Якось уночі Ферміна Даса раптово прокинулась, налякана серенадою скрипки соло, що грала один тільки вальс. Вона вся затремтіла, осяяна одкровенням, що кожна нота була знаком подяки за пелюстки з її гербарію, за хвилини, вкрадені в арифметики для писання листів, за те, що перед іспитами, яких страшенно боялась, вона думала більше про нього, ніж про природничі науки, — але Ферміна Даса не зважилася повірити, що Флорентіно Аріса виявився здатний на таку необачність.

Наступного ранку, снідаючи, Лоренсо Даса не зміг стримати своєї цікавості. По-перше, він, мовляв, не розуміє, що на мові серенад означає багаторазове повторення однієї мелодії, а по-друге, хоч він і дослухався вельми уважно, проте так і не визначив, від якого дому долинала музика. Тітка Есколастіка з холоднокровністю, що повернула небозі здатність дихати, сказала, що вона виразно бачила самітного скрипаля на протилежному боці парку, а повторювана мелодія, пояснила вона, поза всяким сумнівом, означала розрив між закоханими. В листі, написаному тими днями, Флорентіно Аріса підтвердив, що серенаду виконував він, і він же таки скомпонував той вальс, назвавши його ім’ям, під яким жила в його серці Ферміна Даса: «Богиня у вінку». В парку він більше не грав, але призвичаївся робити це в місячні ночі в інших місцях, обраних із таким розрахунком, щоб вона змогла слухати його в своїй спальні, не тіпаючись від страху. Чи не найдужче любив він грати на кладовищі для бідняків, розташованому на голому пагорбі й відкритому дощам та пекучому сонцю, де дрімали стерв’ятники і де музика набувала неприродного резонансу. З часом він навчився визначати напрям вітрів і в такий спосіб знав напевне, що вальс долинає туди, де його мають почути.

В серпні того року виникла загроза нового спалаху громадянської війни, з тих, що вже півстоліття спустошували країну, і уряд запровадив воєнний стан та комендантську годину, починаючи з шостої вечора, в усіх штатах Карибського узбережжя. Хоча вже відбулося кілька заворушень і солдати вчинили не одну розправу, Флорентіно Аріса перебував у тому очамрінні, коли людині байдужісінько до всього, що діється у світі, й одного досвітку військовий патруль натрапив на нього в той час, як він тривожив цнотливий спокій мерців своїми любовними витівками. Тільки чудом пощастило йому врятуватися від розстрілу на місці, бо його прийняли за шпигуна, який передавав у музичному ключі сигнали кораблям лібералів, що чинили розбій у прибережних водах.

— Який я в біса шпигун, — сказав Флорентіно Аріса. — Я тільки нещасливий закоханий.

Три ночі довелося йому провести в каталажках місцевого гарнізону із закутими в кайдани ногами. Та коли його випустили на волю, він спізнав розчарування, що просидів у в’язниці так мало, і навіть у старості, коли вже безліч інших воєн перемішалися в його пам’яті, він часто думав, що був єдиним чоловіком у місті, а може, й у всій країні, хто тягав п’ятифунтові кайдани за злочин кохання.

Минав уже другий рік цього нестямного листування, коли Флорентіно Аріса в цидулці на один абзац зробив Ферміні Дасі формальну пропозицію про одруження. Перед тим протягом півроку він кілька разів посилав їй білу камелію, але вона повертала її з наступним листом, щоб не мав сумніву: вона й далі схильна писати йому, але не хоче зв’язувати себе жодною серйозною обіцянкою. Власне, вона сприймала це пересилання камелії туди-сюди як невинну гру кохання, й ніколи не спадало їй на думку дивитись на це як на перехрестя своєї долі. Та коли надійшла формальна пропозиція про одруження, вона почула себе так, ніби у неї раптом уп’ялася пазуриста лапа смерті. Охоплена панікою, вона розповіла про все тітці Есколастіці, й тітка дала небозі пораду з тією твердістю та ясністю думки, яких не знайшла в собі, коли мала двадцять років і повинна була вирішувати власну долю.

— Напиши йому, що ти згодна, — сказала тітка. — Навіть якщо ти помираєш від страху, навіть якщо згодом каятимешся, бо однаково ти каятимешся все життя, якщо тепер відмовиш йому.

Проте Ферміна Даса була така збентежена, що попросила час на роздуми. Спершу попросила місяць, потім ще один, і ще, а коли минув і четвертий, вона знову отримала білу камелію, але не саму квітку в конверті, як було раніше, а з остаточним попередженням, що це остання: або тепер, або ніколи. І тоді вже Флорентіно Аріса ніби заглянув у вічі смерті — таке опанувало його хвилювання, коли він отримав конверт, а в ньому смужку паперу, відірвану на полях шкільного зошита, де олівцем і в один рядок було написано довгосподівану відповідь: «Гаразд, я згодна одружитися з вами, за умови, що ви не примушуватимете мене їсти баклажани».

Флорентіно Аріса не був готовий до такої відповіді, але його мати була. Відколи син уперше заговорив з нею про свій намір одружитися, ще півроку тому, Трансіто Аріса вжила заходів, щоб узяти внайми весь будинок, який вони поділяли з двома іншими родинами. У тій двоповерховій споруді громадського призначення, поставленій у XVII столітті, за часів іспанського панування була тютюнова крамниця. Тепер її господарі розорились і, не маючи достатніх засобів вести торгівлю, здавали будівлю внайми частинами. Одна така частина — раніше саме там торгували тютюновими виробами, — виходила на вулицю, друга, де колись була фабрика, — в глибину вимощеного кругляками патіо, а велику стайню нинішні пожильці використовували спільно: у ній прали та вивішували сушитись білизну. Трансіто Аріса займала першу частину, найзручнішу й найкраще збережену, хоч і найменшу з усіх. У залі, де колись продавали тютюн та сигари, тепер була галантерейна крамниця з великими дверима на вулицю, а поряд містилося приміщення давнього складу: повітря знадвору проникало туди тільки крізь слухове віконце, і там спала Трансіто Аріса. Позаду крамниці було внутрішнє приміщення — половина зали, відокремлена дерев’яною перебіркою. Там стояв стіл із чотирма стільцями, що правив і за обідній, і за письмовий, і саме в тій кімнаті Флорентіно Аріса підвішував свій гамак, коли світанок не захоплював його за писанням чергового листа. То була оселя цілком придатна для двох, але для третього місця там уже було замало, а надто для панночки з колежу З’яви Богородиці, чий батько відбудував зруйнований палац так, що він став наче новісінький, тоді як родини із сімома титулами лягали спати, тремтячи з жаху, що дах їхнього старовинного особняка завалиться їм на голову під час сну. Отож Трансіто Аріса домовилася з власником будинку, і той дозволив їй зайняти також галерею патіо за умови, що протягом п’яти років вона підтримуватиме дім у доброму стані.

А гроші на це діло Трансіто Аріса мала. Окрім прибутків із торгівлі галантерейними виробами та ганчір’ям на корпію, яких вистачало на їхнє скромне життя, вона значно примножила свої заощадження, даючи позички клієнтам із нової сором’язливої бідноти, які погоджувалися на високі відсотки Трансіто Аріси в обмін на її стриманість. Не раз біля галантерейної крамнички виходили з карет дами, схожі на королев, без компаньйонок та недоречних лакеїв, і, вдаючи, ніби збираються купити голландські мережива або позументи з торочками, віддавали в заставу, потай схлипуючи, останню сухозлітку свого втраченого раю. Трансіто Аріса визволяла їх зі скрути, виявляючи таку пошану до їхнього вельможного походження, що чимало йшли від неї, більше втішені шанобливим обходженням, аніж її послугами. Менше ніж за десять років цієї діяльності вона вже знала, як свої, коштовності, не раз викуповувані й знову, зі слізьми на очах, заставлювані, а прибутки, перетворені на карбовану золоту монету, були закопані під ліжком у глечику. Коли син повідомив про своє бажання одружитися, Трансіто Аріса підбила рахунки і з’ясувала, що має змогу не тільки протягом п’яти років давати лад чужому будинкові, а й що, виявляючи ту саму ділову заповзятливість і маючи трохи більше щастя, зможе ще до смерті придбати дім у повну власність для дванадцяти онуків, яких мріяла мати. Флорентіно Арісу тим часом призначили першим заступником начальника телеграфу, і Лотаріо Тугут мав намір поставити його на чолі контори, коли сам він стане директором школи телеграфістів, яку мали відкрити вже наступного року.

Отож практичні питання майбутнього шлюбу було успішно розв’язано. Втім, з обачності, Трансіто Аріса визнала за доцільне поставити дві умови. Перша: з’ясувати, хто ж такий насправді той Лоренсо Даса, чия вимова не лишала найменшого сумніву щодо його походження, але про чию особу та засоби до життя ніхто не мав виразного уявлення. Друга: щоб заручини тривали довго, і молодята добре взнали одне одного через ближчі особисті взаємини, не переступаючи певної межі, аж поки остаточно переконаються в тривкості своїх почуттів. Вона внесла пропозицію, щоб зачекали, доки закінчиться війна. Флорентіно Аріса погодився, що слід дотримувати цілковитої таємниці, — і визнавши за слушні доводи матері, і внаслідок притаманної йому стриманості характеру. Погодився він і на те, що з одруженням квапитися не слід, хоча сам термін здався йому нереальним, адже за півстоліття незалежності країна не знала жодного дня громадянського миру.

— Ми постаріємо, так і не дочекавшись кінця війни, — сказав він.

Його хрещений батько, гомеопат, що випадково взяв участь у розмові, висловив думку, що на ці війни не слід зважати. Це, мовляв, звичайні собі бійки між бідаками, яких поганяли, наче волів, багаті землевласники, та босими солдатами, що їх гнав під кулі уряд.

— Воюють у лісах, — сказав він. — Відколи я себе пам’ятаю, в містах нас убивають не пострілами, а декретами.

Хай там як, а в написаних протягом наступного тижня листах були з’ясовані усі подробиці заручин. За порадою тітки Есколастіки Ферміна Даса погодилася на дворічний термін, протягом якого вона мала тримати їхню домовленість у цілковитій таємниці, й запропонувала, щоб Флорентіно Аріса попросив її руки, коли вона вже закінчить середню школу, під час різдвяних вакацій. Десь пізніше вони обміркують, як оголосити про їхню угоду — це залежатиме від того, коли їй пощастить домогтися дозволу батька. А тим часом обоє й далі писали одне одному з тим самим запалом і так само часто, але без колишнього відчуття тривоги, й помалу в листах почала з’являтися фамільярність, так ніби вони вже стали подружжям. Ніщо не порушувало їхніх мрій.

Життя Флорентіно Аріси змінилося. Розділене кохання надало йому впевненості та сили, яких він ніколи не знав, і він досяг таких успіхів у роботі, що Лотаріо Тугут легко домігся його затвердження своїм заступником і компаньйоном. На той час проект відкриття школи телеграфістів зазнав краху, і весь свій вільний час німець присвячував єдиному, що справді його цікавило, тобто ходив у порт, грав там на акордеоні й пив пиво з матросами, а закінчував вечір у вже відомому нам готелі. Збігло багато часу, перш ніж Флорентіно Аріса збагнув: вплив Лотаріо Тугута в тій оселі втіхи пояснювався тим, що він зрештою став господарем закладу, а крім того, імпресаріо портових «пташок». Він скупляв усе це поступово, на свої багаторічні заощадження, але від його імені завжди виступав кволий і сліпий на одне око чоловічок із головою-щіткою і такою лагідною вдачею, що ніхто не розумів, як із нього міг бути такий добрий управитель. Але добрий управитель з нього був. Принаймні так здавалося Флорентіно Арісі. Якось управитель — хоч Флорентіно про те й не просив — сказав, що в готелі йому надається постійний номер і не тільки для того, щоб він мав змогу легко розв’язувати проблеми, які виникають «нижче живота», а й для того, щоб був у нього власний куточок для читання та писання любовних листів. Отож, поки минали нескінченні місяці, які лишалися до формального оголошення заручин, він більше часу проводив там, аніж у конторі та вдома, і були тижні, коли Трансіто Аріса бачила його лише в ті хвилини, коли він приходив перевдягтися.

Читання перетворилося для нього на невситиму жагу. Навчивши сина читати, Трансіто Аріса стала купувати йому ілюстровані книжки північноамериканських авторів, що продавались як казки для дітей, але насправді були надто гидкі й жорстокі навіть для дорослих. Уже в п’ять років Флорентіно Аріса міг декламувати їх напам’ять, робив він це і на уроках, і на шкільних вечірках, але близьке знайомство з тими книжками не розвіювало його жах перед ними. Навпаки, загострювало. Отож, коли він приохотився до поезії, то наче потрапив у тиху заводь. Ще й не змужнівши, він уже проглинув у порядку їх виходу в світ усі томи «Народної бібліотеки», які Трансіто Аріса купувала у випадкових книгарів, чиї крамнички стояли під Порталом писарів, а в тих книжках друкували всіх без винятку — від Гомера до найнікчемнішого з місцевих поетів. Але Флорентіно Аріса не бачив між ними різниці: виходив черговий том, і він зразу прочитував його, наче скоряючись фатальному вироку долі, але багаторічний досвід читання анітрохи не допомагав йому з’ясувати, що ж погане, а що гарне в усьому тому, що він прочитав. Очевидним для нього було тільки одне: з-поміж прози та віршів він віддавав перевагу віршам, а серед віршів найдужче полюбляв ті, в яких ішлося про кохання. Такі він завчав напам’ять, хоч і не ставив собі цієї мети, вже після другого прочитання, і тим легше вони йому давалися, чим чіткіший малі? розмір та риму і чим сентиментальнішими та журливішими були.

З цього джерела і черпав Флорентіно Аріса натхнення для своїх перших листів до Ферміни Даси, в яких з’являлися цілі уривки — і анітрохи не переварені! — з іспанських романтиків. У такий спосіб він писав довго, аж поки життя змусило його звернутися до більш земних справ, аніж сердечні муки. Уже в ті часи він приохотився до сльозливих романів, друкованих із продовженням у газетах, та до іншої, ще низькопробнішої прози. Він навчився плакати разом з матір’ю, читаючи місцевих поетів, чиї витвори продавали на майданах та в під’їздах будинків, друковані в брошурках за два сентаво. Але водночас він міг продекламувати напам’ять найвишуканіші твори з іспанської поезії Золотого віку. А взагалі читав усе, що трапляло йому до рук, читав у тому порядку, в якому воно до нього надходило, і ця звичка була така сильна, що вже через багато часу після тих суворих років першого кохання, коли він уже був немолодий, Флорентіно Аріса визнав за потрібне прочитати, від першої сторінки до останньої, усі двадцять томів «Скарбниці для юних», повний набір класиків видавництва Гарньє в перекладі на іспанську мову та найлегші твори з друкованих Вісенте Бласко Ібаньєсом у колекції «Прометео».

Звичайно, що його розваги в портовому готелі не зводилися тільки до читання книжок та складання гарячкових листів, тамтешнє життя також утаємничило його у секрети кохання, яке не знало любові. В тому закладі життя починалося після полудня, коли його подруги «пташки» прокидались і починали розгулювати по будинку в чім мати спородила, отож, коли Флорентіно Аріса приходив сюди після служби, він потрапляв до палацу, населеного голісінькими німфами, які крикливо обговорювали міські таємниці, відомі з довірчих зізнань самих-таки героїв тих пригод. Багато з дівчат виставляли у своїй наготі сліди минулого: шрами на животі від ударів кинджалом, зірчасті цятки від куль, рубці від пестливих доторків ножа, грубі шви після кесаревих розтинів, зроблених, мабуть, сокирою різника. Деяким приводили на день їхніх малих дітей — нещасливі плоди пережитих у юні роки розчарувань Та необачних вчинків, і дівчата роздягали малюків, як тільки ті заходили, щоб не почувати себе чужими в цьому раю наготи. Кожна сама готувала собі обід, і ніхто не харчувався ліпше, ніж Флорентіно Аріса, бо всі його припрошували, і він мав змогу їсти в тієї, яка сьогодні зготувала найсмачніші страви. То було щоденне свято, і тривало воно до вечора, коли голі «пташки», співаючи, прямували до ванних, позичали одна в одної мило, зубну щітку, ножиці, підрізали одна одній волосся, вбиралися в одежу, якою щодня мінялися між собою, розмальовували себе, як моторошні клоунеси, і виходили полювати на першу нічну здобич. Починаючи з того часу, життя в домі ставало безосібним, позбавленим усього людського, й брати в ньому участь можна було, тільки заплативши гроші.