— Тоді ходімо у Спортивний табір, — запропонувала вона. — Ти ніколи не водив мене туди.
— Добре, — погодився я.
Це був не найгірший варіант. Спортивний табір — один з небагатьох куточків нашого міста, де люди можуть побути на самоті.
Ми піднялись на авіаплощадку і взяли повітряне таксі. Тепер я мав право забути про свої обов’язки. Але це кляте червонокосе дівча, що керувало машиною, ледь не попало в аварію — так часто озиралось назад і нахабно нас роздивлялось, точніше мене.
— Ти подобаєшся молоденьким дівчаткам. — зауважила Ельза. — Я і раніше це помічала.
В її голосі не було ні заздрощів, ні тривоги. Це мене зачепило.
— Це справді так їм я подобаюсь, а от тобі…
Вона стиха засміялась:
— І мені ти подобаєшся.
— Можливо, але я цього не помічаю.
— Як помітити, коли немає потреби повертатись, я ж біля тебе…
Вона так мило промовила це, що мені стало дуже приємно, хоча я сам напросився.
— Але в залі ти ні разу не повернулась, не поглянула, чи я прийшов.
— Ніку, я завжди відчуваю, коли ти входиш, — серйозно відповіла вона. — Навіщо повертатись?
Вона вже не вперше говорила мені про це. Ельза була дивна дівчина, вона завжди знала, хто дзвонить по телефону, що у мене на душі, наче вміла читати чужі думки.
— Все ж одна справа знати, а зовсім інша — бачити. — трохи ображено сказав я.
— Так. я справді хотіла озирнутись. — промовила вона, — але Богомолов ображається, коли студенти неуважні.
— Точніше, коли ти неуважна.
— Так, він вважає мене найздібнішою своєю студенткою.
Дівча-таксист навмисне так струсонуло нас при посадці, що ми підскочили на своїх сидіннях.
ebooksa