Оскільки я засмучено мовчав, вона м’яко додала:
— Давай чогось вип’ємо… Від цих балачок геть пересохло в горлі.
Ми зайшли до буфету спортивного табору, випили по келиху лимонного соку. Тут було гамірно, мої колеги привітно вітались зі мною, трохи здивовано розглядаючи Ельзу. Вона не була схожа на спортсменку, наші дівчата були порівняно з нею справжніми колосами. До нас підсів Дік, мій старший тренер. Я познайомив його з Ельзою, він обережно потиснув її пальці своєю величезною рукою. Дік був чоловік простий і відвертий, тож спитав зразу:
— Чому ви такі пригнічені? Наче повертаєтесь з похоронів.
— Щось на зразок того, — відповіла Ельза.
Вона вже взяла себе в руки, віднайшла в собі сили для жартів. Дік здивовано відклав свій величезний сандвіч.
— Що значить «щось на зразок того»? — здивувався він. — У світі нема нічого, схожого на похорон…
— Є, — коротко відповіла Ельза.
— Що саме?
— Наприклад, народження.
— Де там, — засопів Дік. — Народження — це зовсім протилежне.
— Протилежне — ще не значить різне, — посміхнулась Ельза. — Як, на вашу думку, два кінці метра не однакові?
— Звичайно, ні. З одного боку — нуль, з протилежного — сто.
— Правильно, — погодилась Ельза. — А коли метром щось міряєте, чи дивитесь, з якого краю починати?
— Звичайно, — не здавався Дік.
— А на мою думку, це зайве. Як метр не повертатимеш, реальна міра залишиться такою ж, чи не так?
— Схоже, що так! — засміявся Дік.
Згодом, трохи подумавши, додав:
— Розумна дівчина. Ви вдвох могли б стати чемпіонами нашої вікторини…
Я нічого не відповів на цей сумнівний комплімент. Добре, що Ельза пожвавішала і забула про неприємну розмову. Але коли Дік пішов від нас, знову запанувало неприємне мовчання.
ebooksa